Нещодавноз’явилася новина про те, що Палата депутатів Люксембургу готова вивчити тарозглянути питання щодо визнання Голодомору в Україні 1932-1933 рр. актомгеноциду. Здавалося б, що на перший погляд дана подія є мізерною на фоні більшважливих проблем внутрішньополітичного та міжнародного характеру. Але в той жечас, варто розуміти, що саме на основі таких дипломатичних кроків поступовоздобуваються значні символічні перемоги.
На сьогоднішній день 15 державвизнали трагічні події 1932-1933 рр. геноцидом українського народу, а ще 9 –офіційно засудили їх як акт винищення людства. Відповідно, у разі позитивногорішення, Люксембург стане 16-ою країною, яка на вищому рівні підтримує Українув даному питанні. Звісно ж, можна вважати, що дана кількість є малою, оскількине складає навіть 15% від усіх держав світу. Але, знову ж таки, у цьомускладному питанні бодай найменша міжнародна підтримка є суттєвою. Як засвідчуєсвітова практика – перемогу при вирішенні такого роду проблем не можна отриматимиттєво.
Загалом, якщо розглядати коректністьвизнання подій 1932-1933 рр. актом геноциду українського народу, то вартозазначити, що це рішення має під собою всі підстави. Наприклад, у статті ІІКонвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього наводитьсяперелік дій, які кваліфікуються як геноцид. Події 1932-1933 рр. в Україніпідпадають під наступний пункт – навмисне створення для будь-якої групи такихжиттєвих умов, які спрямовані на її повне або часткове знищення. Враховуючи, щона даний момент цей документ ратифікували 144 держави, відсутність загальноговизнання факту геноциду українського народу лише викликає подив.
Але такий стан справ пояснюєтьсядуже просто – наявна політична кон’юнктура не сприяє розширенню міжнародноїпідтримки України з даного питання. Наприклад, деякі держави не визнаютьгеноцид українців у 1932-1933 рр. з огляду на те, що мають «темні» моментивласної історії пов’язані з даним злочином. Інші не хочуть сваритися зі своїмисоюзниками, а деякі чекають аналогічних та рівноцінних символічних поступок збоку України. Відповідно, ціла низка політичних обставин ускладнює актуалізаціюданого питання на міжнародній арені. Більше того, можливо, вітчизнянадипломатія не докладає потрібних зусиль в даному напрямку, оскільки на політичномупорядку денному перебувають абсолютно інші питання.
Тому в ситуації з Люксембургом,позитивне рішення Палати депутатів насправді стане чималою підтримкою, особливов контексті російської агресії. Для України кожен акт визнання подій 1932-1933рр. має бути однаково цінним та важливим, незалежно від впливу й сили держави,яка прийняла таке рішення. Відповідно, слід цінувати такі кроки, намагатися їхпримножити та зберегти отримане, оскільки з часом це може стати непоганоюзовнішньополітичною перемогою України.