Останнім часом у Польщі склаласятенденція активного несприйняття всього українського – починаючи від заявокремих польських політиків, закінчуючи різного роду провокаційними діями збоку певних груп громадян. Так, 18 березня у Варшаві відбулася акція представниківдвох праворадикальних груп, які виступали проти імміграційної політикипольського уряду. Лейтмотивом заходу була демонстрація зневаги до так званої«українізації польського ринку праці».
Дійсно, на заробітки до сусідньоїдержави їде велика кількість українців. Сюди ж варто додати й корінних етнічнихукраїнців історичних територій Холмщини та Підляшшя, які є повноправнимигромадянами Польщі. На думку учасників акції, їхній уряд цілеспрямовано створюєкомфортні умови для працевлаштування українців. Відповідно, за такою логікоюполяки виїжджають на заробітки до Великої Британії та Німеччини. Такожправорадикали зазначали про те, що їхня акція не спрямована проти конкретногонароду, а має на меті висловлення протесту власному уряду.
Перш за все, при розгляді даноїситуації до уваги потрапляє факт свідомого перекручування наявного стану справ.Як відомо, дійсно для трудової міграції українців у Польщі було створенонепогані умови. Більше того, це стосується не лише сфери праці, а й, наприклад,освіти. Але такі заходи Варшави стали відповіддю на звуження польського ринкуробочої сили внаслідок її відтоку в раніше згадані держави ЄС. Тому трудоваміграція українців є не причиною, а наслідком аналогічного процесу в поляків.Відповідно, суботня акція праворадикалів за своєю сутністю є провокаційною,оскільки її засновок побудований на маніпуляції фактами.
У той же час слід згадати, щопотужна трудова міграція українців використовується Польщею назовнішньополітичній арені. Так, коли в ЄС піднімається проблема виконаннякраїнами-членами квотного принципу розподілу біженців з Близького Сходу, тоВаршава експлуатує «українське питання», посилаючись на факт значного тискунаселення нашої держави на її східні кордони. Відповідно, це автоматично звільняєПольщу від прийому й розташування сирійських та інших мігрантів. Томуприсутність української робочої сили є вигідною для неї не лише у практичному,а й у зовнішньополітичному вимірі.
На останок варто зазначити, щотакого роду відверті антиукраїнські акції є результатом польської політикиподвійних стандартів. Варшава зацікавлена у співпраці з Києвом, оскільки відцього може залежати питання її національної безпеки (на прикладі використанняукраїнців як засобу легітимації відмови виконувати квоти по розташуваннясирійських біженців). Але в той же час, звинувачуючи Україну у проявахнаціоналізму, Польща іноді сама свідомо підтримує націоналістичні погляди своїхгромадян. У подальшому майбутньому така політика подвійних стандартів може лишезашкодити правлячій партії «Право і справедливість». Прикладом цього єнещодавня новина про те, що серед польських громадян збільшився рівеньнезадоволеності роботою Національною Асамблеєю.