Нещодавноукраїнська громада вкотре абстрагувалася від наявних політичних стереотипів тапродемонструвала неабияку великодушність та моральність. Мова йде провідновлення пам’ятника розстріляним нацистами полякам у 1944 році в селі ГутаПеняцька, що на Львівщині. Безумовно, такий крок є знаковим та символічним уконтексті останніх подій, оскільки ним українці підкреслюють своє бажаннязабути «старі образи» та розпочати створювати нову історію партнерства разом іззахідним сусідом. Але питання готовності до цього поляків залишається відкритим.
Безумовно, у Варшаві даний жестоцінили, оскільки, за словами посла Польщі в Україні Яна Пєкла, він став«приємним сюрпризом». Проте важко одразу сказати, чи варто було вдаватися дотакої дії, яка може здатися надмірним та непотрібним заграванням. Перш за все,слід виходити з того, що даний пам’ятник є не суто новим, а виступає яквідновлення попереднього, який був зруйнований вандалами на початку січня 2017року. Відповідно, з огляду на це, українська громада, так би мовити, «повернуларечі на свої місця», продемонструвавши вміння брати на себе відповідальність тавиправляти помилки. Тому сам факт потреби відновити знищену пам’ятку культурусвідчить на користь вище зазначеного кроку.
Але, можливо, варто було б зачекатиз відновленням пам’ятника, оскільки на фоні останніх заяв Ярослава Качинськогота голосування в Сенаті Польщі щодо законопроекту, який визнає українськийнаціоналізм тоталітарним символом, таке рішення дійсно виглядає як незрозумілезагравання. Перш за все, не дивлячись на ззовні моральний характер ситуації зпам’ятником, варто виходити з політичної доцільності. Принаймні нею під часприйняття рішень такого роду керуються поляки. Більше того, наявністьполітичного підтексту у відновленні пам’ятника в селі Гута Пеняцька, безумовно,враховується як Києвом, так і Варшавою. Тому, можливо, дана позиція дещоцинічна, але поляки задля отримання такого позитивного для них «сюрпризу», малиб дати щось навзаєм українцям. Проте, як про це свідчить чинна ситуація, позиціяВаршави щодо зняття та вирішення взаємних історичних образ залишаєтьсянезмінною. Вона ґрунтується лише на тому, що виключно українці повиннівибачатися.
На останок варто зазначити, що все жне потрібно сприймати відносини між Києвом та Варшавою як прохолодні, апроблему взаємних історичних образ вважати невирішуваною. Слід брати до увагифакт того, що певні контраверсійні дії окремих польських політиків маютьпопулістський характер і спрямовані на загравання з громадянами. Тому йукраїнська офіційна позиція завжди повинна адаптовуватися до тієї чи іншоїситуації. У той же час варто згадати, що на початку лютого 2017 року з’явиласяновина про те, що вже третє польське місто відмовилося від спорудженняпам’ятника жертвам так званої Волинської різанини. Відповідно, це свідчить проте, що все ж у Польщі є політики та громадяни, які готові на взаємні поступкита примирення. Тому, в будь-якому разі відновлення пам’ятника в селі ГутаПеняцька, можливо, й було передчасним з огляду на політичну доцільність, але,безумовно, продемонструвало моральну зрілість українського суспільства табажання покласти край апелюванню до історичних образ.