На сьогоднішній день, не дивлячись на протести України тасвітової спільноти, в окупованому Криму починає складатися доволі небезпечнаситуація. Справа в тому, що своїми діями Російська Федерація фактичноперетворює півострів на військову базу, а також цілеспрямовано впливає наетнічний склад населення, проводячи відверто асиміляційну політику.

            Вже вкотре сталовідомо про чергове розширення військової присутності в окупованому Криму. Нацей раз Москва прийняла рішення про розгортання на території півостровазенітно-ракетних комплексів «Бук» до вже наявних там С-300, С-400 та «Панцир». Такийкрок має агресивну природу, тому й викликає занепокоєння не лише в Києві, а й увсьому світі, оскільки раптове нарощення та концентрація збройних сил наокупованій території не може залишатися без відповіді. Безумовно, в данийспосіб Російська Федерація продовжує демонструвати власну зневагу до нормміжнародного права, а також дає зрозуміти про те, що вона є «господарем»ситуації. Але в даному випадку слід зважати на символічну складову такогоозброєння. Кремль традиційно нагнітає атмосферу страху, оскільки навряд чинаселення абсолютно спокійно сприйматиме постійні пересування військової технікиі т. і. До цього варто додати військові навчання, які відбулися у вересні 2016року, а також своєрідне «полювання на відьом» - пошук різного роду українських«провокаторів» та «диверсантів».

            З іншогобоку маємо ситуацію за якої, окрім продукування міфів про українську та західну«військову загрозу», Росія фактично здійснює асиміляційну політику повідношенню до населення Криму. Перш за все, це проявлялося в тому, що за«сприяння» Кремля, півострів у масовому порядку залишали етнічні українці такримські татари, які не бажали перебувати під окупаційною владою. Наступним етапомстала внутрішня міграція, починаючи від поїздок на заробітки в інші регіониРосійської Федерації, закінчуючи виїздом молоді на навчання в російськіуніверситети. У свою чергу до Криму відряджають військових, чиновників і т. і.разом зі своїми сім’ями. Не кажучи про вище згадану внутрішню міграцію, але узворотному напрямку.

            Небезпека данихзаходів полягає в тому, що Україна, внаслідок кардинальної зміни етнічногоскладу населення півострову, просто не матиме там жодної підтримки. Тому зчасом Росія може провести у Криму повторний референдум з допуском міжнароднихспостерігачів та демократичною процедурою, який, за збереження вище окресленихнегативних тенденцій, продемонструє потрібний Кремлю результат. Це будезумовлено тим, що на той момент, безумовно, абсолютну більшість населенняпівострову будуть складати етнічні росіяни. Більше того, цим фактом вподальшому нівелюватимуться будь-які претензії України щодо повернення Криму.Яскравим прикладом такої політики є сучасна Калінінградська область, яка до 1945 року перебувалау складі Німеччини. На даний момент остання не претендує на поверненняКалінінграду, оскільки етнічні німці складають 0,8% від населення всьогорегіону. На превеликий жаль, аналогічний сценарій є імовірним і для Криму,який, за умов повної реалізації російської асиміляційної політики, Україна можевтратити назавжди.