Не дивлячись нате, що Польща публічно неодноразово заявляла про свою прихильність до Українита підтримку обраного нею євроінтеграційного вектору, вчорашня подія в черговийраз продемонструвала лицемірність польських парламентарів. Як стало відомо,члени верхньої палати Сейму відмовилися підтримати ініціативу маршалка МарекаКарчевського стосовно відкликання законопроекту щодо заборони пропагуваннятоталітарних символів до яких прирівняли й український націоналізм. Вартозазначити, що сенатори не пішли навіть на те, щоб вилучити вище зазначенеформулювання з документу. Відповідно, можна зробити висновок про те, що самевоно є квінтесенцією законопроекту.
Перш за все, варто розуміти, щоукраїнський націоналізм, як ідеологія, не має жодного стосунку дототалітаризму. Тому їх зіставлення викликає подив і зайвий раз підкреслюєвиняткову політичну заангажованість цього законопроекту. Київ, безумовно,повинен адекватно та своєчасно реагувати на такі кроки Варшави, оскільки останнядоволі часто почала вдаватися до реалізації відверто провокаційних таконтраверсійних проектів. У даному контексті варто згадати плеяду подій навколоскандального фільму «Волинь» режисера Войцеха Смажовського, а також напад наукраїнську ходу в Перемишлі.
Безумовно, позиція сенаторів ЄжиЧервінського та Яна Жарина від правлячої партії «Право та справедливість» напідтримку даного законопроекту в незмінному вигляді є логічною, оскільки вонаґрунтується на тому, що Польща – суверенна держава, яка сама вирішуватиме заякими законами їй жити. Але в даному контексті варто згадати історію іззапровадженням Службою безпеки України заборони в’їзду на територію Українимеру Перемишля Роберту Хомі. Такий крок обґрунтовувався тим, що міська владаПеремишля жодним чином не прореагувала на відверто антиукраїнські заклики тагасла, які лунали під час проведення «Маршу орлят». Заборона одразу ж булазасуджена рядом польських високопосадовців.
Також варто згадати й заяву головиполітичної партії «Право та справедливість» Ярослава Качинського про те, щонасадження «культу Бандери» не дозволить Україні далі просуватися шляхомєвроінтеграції. У даному контексті варто зазначити, що, як відомо, такого внашій державі не відбувається. Одним словом, справа йде до того, що Варшаванамагається нав’язувати Києву своє бачення історії як істину в останнійінстанції. У цьому і вбачаєтьсялицемірність нашого західного сусіда, який прагне сам бути суверенним таводночас диктувати власні умови іншим.
На останок варто зазначити, що, напревеликий жаль, поляки не хочуть йти шляхом взаємного примирення та покаяння.Сенатський законопроект про заборону пропагування тоталітарних символів є лишепідтвердженням того, що Варшава не бачить в Києві союзника та рівноправногопартнера.