Події 18-21 лютого 2014 року, безумовно, стали частиноюнаціональної пам’яті українців. Тому ці дні, певним чином, є сакральними длякожного з нас, оскільки ми згадуємо тих, хто загинув під час протистояння наМайдані. Проте, на превеликий жаль, для окремих політиканів чергова річницязагибелі Героїв Небесної Сотні не є приводом для жалоби. Події декількохостанніх днів засвідчили те, що серед українців існує запит на агресію танасильство. Безумовно, цьому можна дати логічне обґрунтування, але такідеструктивні явища не повинні проявлятися під час пам’ятних дат, особливо тих,що відображають сумну сторінку української історії.

            У кожнубез винятку річницю загибелі Героїв Небесної Сотні ми повинні єднатися тапрагнути досягнення національного консенсусу, а не влаштовувати клоунаду увигляді провокацій супроводжуваних актами насильства. Справа в тому, що НебеснаСотня – це своєрідний символ, який повинен нагадувати кожному з нас про те,якою ціною може обійтися захист конституційного ладу та демократії в цілому.Відповідно, головним завданням на даний момент є недопущення аналогічного кровопролиття.У той же час громадськість завжди має бути готова до відстоювання власнихполітичних свобод. Але, на превеликий жаль, окремі політикани, фактичнонехтуючи національною пам’яттю та сакральністю жертви Небесної Сотні,намагаються активно піаритися та отримувати політичні дивіденди.

            Зверненнядо агресії та насильства – це тривожний дзвінок, оскільки така тенденція єнегативною для процесу розбудови громадянського суспільства в Україні. Різногороду конфлікти варто вирішувати шляхом залучення тих чи інших механізмівдосягнення компромісу та консенсусу. Події останніх днів засвідчили те, щопростіше вдаватися лише до силового аргументу, який не потребує високихінтелектуальних здібностей та належного морального рівня особистості. Фактичноце свідчить про дикунство та домінування звіриних інстинктів у окремих осіб,які за будь-яку ціну готові отримати бодай крихту політичного визиску. Насправдіми стоїмо перед великою проблемою, котра полягає в з’ясуванні механізмівупередження культивування агресивності серед українців, а також у знаходженнішляхів національної консолідації.

            Наостанок варто зазначити, що складно виокремити винних та правих у нещодавніхсутичках на Банковій, оскільки кожна сторона, навіть ті окремі політикани,захищають свою правду та відстоюють власну точку зору. Відповідно, такий стансправ формує перед нами далекосяжну ціль, яка полягає у створенні адекватногосьогоднішнім реаліям політичного дискурсу, котрий повинен витіснити насилля якметод політичної боротьби та вирішення суперечок. Це дозволить не лишенормалізувати процес побудови громадянського суспільства, а й засвідчити факттого, що жертва Небесної Сотні не була даремною.