Вчора, 16 лютого, стало відомо про те, що Росія припинилаімпорт через Білорусь продуктів харчування з 24 країн Африки, які непідтвердили відвантаження товару в Білорусь. Таке рішення не слід розглядати якпрояв відвертої ворожості, проте воно чітко засвідчує подальше псування і такнепростих відносин між Москвою та Мінськом.
Перш за все, слід розуміти, що цей крок повністювідповідає загальній логіці Кремля в контексті ведення торгівельних воєн.Тобто, скорочення імпорту з Білорусі є лише одним із елементів економічногопротистояння, яке Росія нав’язує деяким країнам колишнього СРСР, у тому числі йУкраїні. Така діяльність Москви є своєрідним засобом тиску задля отримання певнихзовнішньополітичних дивідендів. Тому обмеження транзиту українських товарів та заборона імпортуафриканських продуктів харчування через Білорусь – це явища однієї й тієї жсамої політичної гри Кремля, спрямованої на упокорення.
Останнє особливо є актуальним стосовно Білорусі, якапочала впроваджувати відверто прозахідні елементи у своїй зовнішній політиці,наприклад, введення безвізового режиму (до 5 днів перебування) для громадян СШАта всіх країн ЄС. Відповідно, своєрідною реакцією Росії стало обмеженняпостачання нафти. У свою чергу Мінськ вдався до судового позову (згідно заявипрезидента Олександра Лукашенка) та здійснив першу з часів власної незалежностізакупівлю не російської нафти – 16 лютого стало відомо про укладення угоди між«Белоруснефть» та Національною іранською нафтовою компанією щодо купівлі нафтиобсягом у 80 тисяч тон. Цікаво, що одним із портів, до якого переправлятьсировину, буде Одеса.
Таким чином, Білорусь якщо не позбавляється відросійської залежності, то принаймні демонструє Кремлю свою непоступливість упевних питаннях. Безумовно, торгівельне й енергетичне протистояння між Москвоюта Мінськом може бути своєрідним прикриттям або створенням видимості протиріч упроросійському таборі і т. і. Утім, на даний момент, Росія, прагнучи досягнутибажаного результату, активно завдає збитки навіть своїм союзникам. Варто лишезгадати, що від торгівельної війни з Україною несуть витрати Казахстан таКиргизстан, які через дії Кремля недоотримують певну частину потрібнихекспортних товарів.
Тому, з огляду на дану ситуацію, можна зробити висновокпро те, що Україна, подаючи позови проти Росії до СОТ, перебуває на правильномушляху. Приклад Білорусі є свідченням того, що активна протидія заходам Москвипризводить до прийняття останньою вкрай невигідних для себе рішень. Вищезгадана заборона імпорту, перш за все, є негативною для російського ринку.Відповідно, Україні в межах даного протистояння слід використовувати не лишезасоби міжнародного права, а й користуватися невдоволенням союзників Росії та отримуватидивіденди з їхніх суперечок, навіть якщо вони удавані.