У свіжому інтерв’ю «Українській правді» заступник головиспеціальної моніторингової місії ОБСЄ на Донбасі Александр Хуг заявив, що,незважаючи на те, хто провокує ситуацію, обидві сторони порушують угоду проприпинення вогню.

З цього приводу слід сказати кілька речей. По-перше, цюмантру, мовляв «обоє рябоє», ОБСЄ повторює постійно. І свідомо чи ні, але такариторика формує у світі думку про те, що в насильстві на Сході України винні якРосія з бойовиками, так і Україна. Порівну – ні більше, ні менше. Звісно,представники місії не спотворюють реальність в тому сенсі, що в періодизагострення фіксують обопільні прояви бойової активності. Та, з іншого боку, цемає ознаки відвертої маніпуляції, адже формуючи дискурс про рівну долювідповідальності сторін за спалахи військової агресії, ОБСЄ повністю відсуваєна задній план всю суть конфлікту, зокрема те, хто і чому його розпочав, начиїй суверенній території це відбувається, що там взагалі роблять незаконноозброєні формування та російські найманці і солдати. Без наголосу на всьомуцьому кожен крок української армії по захисту і звільненню власної землі відокупантів можна спокійно розцінювати ледь не як агресію. Зрештою, що значить «незалежновід того, хто провокує ситуацію»? Адже мова йде не про якусь дрібницю, колихтось провокує когось словесною образою чи в схожій манері, а про провокації увигляді обстрілів з артилерійської зброї, спроб штурму позицій, прориву ДРГ іт.д., тобто про акти військової агресії. Це означає, що для дотримання умовприпинення вогню за таких провокацій сторона, яку провокують (тобто атакують чиобстрілюють) мусить щонайбільше підставити другу щоку. Відтак, не дивно, щотакий ідеалістичний підхід ОБСЄ заважає реальній ефективності її роботи.

Для того, щоб гарантувати стійке і тривале припиненнявогню, будь-яка організація, в тому числі ОБСЄ, повинна чітко фіксуватипровокатора і мати змогу карати його шляхом координації дій з міжнародноюспільнотою. Тому, якщо кількісний склад місії ОБСЄ в найближчому майбутньому небуде суттєво розширений для уможливлення фізичного контролю над ситуацією, якщомісії не нададуть доступ до всієї зони конфлікту і, врешті-решт, якщо її неозброять, ОБСЄ в Україні залишиться хіба що статистом з обмеженимиможливостями, який постійно стверджує, що стріляють всі. І не дивно, аджетриває війна, яку ще часто називають «перемир’ям», «тишею», «припиненням вогню»і т.п.