Епопея довкола ратифікації Євросоюзом Угоди про асоціаціюз Україною добігає кінця. Вже незабаром свій вибір – ратифікувати чи нератифікувати угоду – мають нарешті зробити Нідерланди, громадяни яких нацьогорічному квітневому референдумі виступили проти угоди в тому вигляді, вякому документ затвердили всі інші країни Європейського Союзу. І як завжди, чимближче до розв’язки, тим несподіванішим стає можливий фінал.
Як і очікувалося, Нідерланди відмовляються затвердити асоціаціюбез урахування тих застережень, котрі найбільше непокоїли голландських виборцівна референдумі. Голландський прем’єр Марк Рютте навіть заявив, що не вноситимецей документ до парламенту, якщо ЄС не врахує вимог Гааги. Зокрема, мова йде протакі вимоги: українські громадяни не можуть вільно працювати і проживати натериторії ЄС, угода про асоціацію не є кроком на шляху до вступу України вЄвросоюз, ЄС не бере на себе будь-яких оборонних зобов’язань перед Києвом,Брюссель не зобов’язується допомагати Україні фінансово. Зазначені положення немають бути інкорпорованими до тексту самої угоди, але повинні скласти окремийдокумент з обов’язковою юридичною силою. Лише з таким додатком нідерландськавлада (яка у такий спосіб заграє з електоратом напередодні майбутніхпарламентських виборів) готова поставити остаточний підпис під угодою проасоціацію.
Якщо задуматися над змістом і наслідками голландськихновацій в угоді, то виникне логічне питання: навіщо її взагалі ратифікувати?Адже сама по собі угода не є самоціллю. Від початку вона розглядалася саме якодин із важливих щаблів подальшої євроінтеграції України, а не кінцевий пунктпризначення в цьому процесі. Натомість ультимативні пропозиції голландців передбачаютьякраз зупинку євроінтеграції саме в пункті асоціації. І якщо Україна спільно зрештою країн-членів ЄС погодиться на такий сценарій, це буде фактично визнаннямтого, що наша інтеграція до Євросоюзу закінчена на тому місці, звідки ми тількизбиралися її повноцінно розпочинати.
Офіційні представники та глави інституцій ЄС переконують,що угоду про асоціацію слід неодмінно ратифікувати, навіть з вимогамиНідерландів. Інакше – Росія буцімто переможе, а Україна з ЄС програють. Та заподібними переконаннями стоїть не що інше, як звичайне бажання закрити великусправу, поставити хоч якусь крапку у складному і тривалому процесі. Бажанняздобути значну символічну перемогу. Але Україні символічні жести у подібнихпитаннях потрібні менше всього. Звісно, треба розуміти, що прихильність ЄСтакій позиції свідчить про межу можливостей Брюсселя у співпраці з Україною наданому етапі. І нав’язувати себе Європі ми не можемо, так само як і вимагатибільшого, ніж вона може нам дати. Своєю чергою, не варто забувати й про те, щоскладність нинішньої ситуації, зокрема з позицією Нідерландів, є наслідкомтого, що Україна просто стала заручником певної передвиборчої політичної кон’юнктурив цій країні та Європі загалом. Ми зіштовхнулися з перешкодами у виглядіконкретного стану громадської думки, позицій конкретних політиків у конкретнийпроблемний момент часу. Всі ці обставини не є раз і назавжди даними, рано чипізно вони змінюються. Тому усвідомлюючи це, ми не повинні обмежувати себебудь-якими невигідними нам юридичними зобов’язаннями, що стануть нездоланними перешкодаминавіть тоді, колі політична кон’юнктура зміниться.
До всього сказаного необхідно додати і найважливіше:угода про асоціацію між Україною та ЄС, в тому числі її економічна частина,сьогодні діє на тимчасовій основі. Фокус в тому, що ця тимчасовість не маєжодних часових обмежень. Тобто її можна лише скасувати консенсусним рішеннямкраїн-членів ЄС та європейських інституцій, на що точно можна не розраховувати.Відтак Україна спокійно може користуватися практичними перевагами такоїситуації, хай навіть і без формальної та символічної завершеності процесу увигляді остаточної ратифікації Євросоюзом угоди про асоціацію. За таких умовбуде значно гірше, якщо заради символічної перемоги над Росією ми гарантуємособі фактичну поразку у проєвропейській зовнішній політиці в майбутньому.