Дії Савченко підривають легітимність української держави
Звістка про таємні переговори Надії Савченко з ватажкамитерористичних «ЛНР/ДНР»не стала несподіванкою, тим паче на фоні численних публічних заяв народного депутатапро необхідність встановлення прямих контактів між Києвом і Донецьком.
Звісно, проблема звільнення українських заручників зполону бойовиків сьогодні є найпріоритетнішою, і ми зобов’язані всімадоступними нам способами повернути наших громадян в їх сім’ї. Однак, якщо хтосьгадає, що діалог між Савченко і лідерами псевдореспублік інспірований виключнобажанням вирішити проблему полонених, то сильно помиляється.
Бойовики вже десятки разів зривали обмін людьми і стількиж відмовляли українській стороні в обміні «всіх на всіх». І це при тому, щозазначена формула ніколи не була кількісно рівноцінною. Наприклад, останньогоразу бандформування відмовилися обмінюватися за формулою «240 на 40», тобто зрозрахунку, що ми віддаємо їм 240 осіб, вони нам – в шестеро менше. Відтак,очевидно, що просто обмінятися бранцями підконтрольні Кремлю анклави не хочуть.І не даремно, адже заручники – чи не єдиний вкрай дієвий інструмент впливуРосії на Україну, з якого у Москві хочуть отримати максимально політичнихдивідендів, а не просто повернути захоплених українськими військами терористівта їх поплічників. До того ж саме обмін полоненими на даний момент залишаєтьсяфактично єдиним компонентом мінського процесу, який ще потроху жевріє. Тому нанього Кремль і покладає великі надії.
Також дії Савченко не можуть бути розцінені як її власнаініціатива в особистих політичних чи будь-яких інших цілях, оскільки російськіспецслужби з доброї волі ні з ким на контакт не йдуть (нагадаю, що Захарченка іПлотницького на зустріч із Савченко привезли саме співробітники ФСБ Росії). Натомістьутаємничені рандеву у Мінську переслідують зовсім інші цілі.
Нещодавно в пресі з’явилася інформація, буцімто Савченкозустрічається з родинами полонених, запевняючи їх, що українська влада нічогоне робить для звільнення заручників, закликає тиснути на президента і напрямудомовлятися з бойовиками в обхід офіційних представників України в Мінську. Ставкана сім’ї заручників не може не спрацювати, адже останніх дуже легкомобілізувати, вони ладні на все, аби тільки допомогти своїм рідним. ЗавданняСавченко – переконати цих людей, що їх рідних можна врятувати з полону виключночерез прямі контакти з бойовиками ОРДЛО. І не буде великої несподіванки, якщо Москвапогодить такий обмін між бойовиками і групою українських громадян на чолі зСавченко в обхід офіційного Києва. Втакому разі ми отримаємо прецедент з багатьма важливими наслідками.
По-перше, це продемонструє, що всі складні проблеми зокупованими територіями найкраще вирішувати з ними безпосередньо, тобто мовайде про апробацію все того ж прямого діалогу з «ДНР/ЛНР», який,в результаті, зводиться до визнання факту громадянської війни в Україні.По-друге, таким жестом Росія покаже, що ефективно вирішувати проблеми конфліктуна Донбасі можна без участі інститутів української влади та їх представників,які займають непорушну позицію щодо агресора та котрих підтримує міжнароднаспільнота. Це автоматично делегітимує офіційний Київ у процесі врегулюванняконфлікту на сході країни. Врешті-решт, Москва хоче продемонструвати, що готовавирішувати конфлікт лише з тими, кого сама призначить повноважними від України.І, на превеликий жаль, на роль таких повноважних у нас відгукується все більшеполітиків, в тому числі тих, котрих ще вчора самих рятували з російської в’язниці.
