24-27 жовтня 2016 рокувідбулося чергове засідання міжнародного дискусійного клубу «Валдай» у м. Сочі.Як відомо, під час його проведення традиційно обговорювалися проблемиглобалізації, розглядалися певні економічні перетворення і т. і. Але головною подієюстала промова Володимира Путіна, яка в черговий раз привернула до себе увагувеликої аудиторії.
Російський лідер кожного року, приймаючи участь взасіданні клубу, висловлює свої погляди щодо політичного порядку денного усвіті та описує місце, яке відведене в ньому для РФ. Загалом така практика невикликає жодного подиву, оскільки в даний спосіб Володимир Путін доносить доширокого загалу власне бачення чинної геополітичної ситуації та забезпечує собістабільне паблісіті. Але більш цікавим у даному випадку є не зовнішня практичнаформа, а символічне навантаження його валдайських промов. Безумовно, кожній безвинятку державі у світі притаманні власні міфи та ритуали. Проте саме вросійській політиці використання різного роду символічних форм набуло важливогозначення у процесі комунікації. Відповідно, таке положення може слугуватипоясненню ірраціонального та незрозумілого для західних лідерів характеру дійВолодимира Путіна.
Якщо згадувати окремі деталі промови російського лідера,то однозначно можна зробити висновок про те, що ціла низка його ідей абсолютнойде в розріз із наявною реальністю. Наприклад, виправдання анексії Криму фактомтого, що останній було прийнято як незалежну державу, яка шляхом референдумуоголосила про свій вихід зі складу України. При цьому Володимир Путін використовуваваналогію з розпадом Югославії та появою Республіки Косово. Тобто, чітковбачається відверте перекручування фактів і видавання бажаного за дійсне. Такожварто згадати його заяви стосовно того, що Москва може продавати газ Києву по180 доларів за 1 тисячу кубометрів, але останній просто відмовляється відцього. У такий спосіб російський президент намагається продемонструвати, що всіпроблеми України спричинені виключно нею самою. Більше того, в даному випадкувзагалі йде мова про традиційний міф щодо «братніх народів». Цікаво, що в цьомуконтексті специфічним є те, що в російській свідомості водночас уживаються дваабсолютно протилежних образи українців – «злих бандерівців» та «рідних покрові».
Таким чином, Володимир Путін виголосив своєріднийсимволічний посил, який продемонстрував його головний намір – не дати Україніостаточно залишити російську сферу впливу й піти шляхом євроінтеграції. Цевбачається в одночасній дискредитації Києва під час промови разом знеодноразовим наголошенням на тому, що Москва завжди готова зустріти свого«блукаючого брата» з обіймами.