Майже тиждень минув змоменту проведення зустрічі «нормандської четвірки» в Берліні, але суперечкищодо її результатів не припиняються до цього часу. Це зумовлено як резонанснимхарактером самої події, так і тим, що в інформаційному просторі навколо неїпродукуються контраверсійні думки. Більше того, можна спостерігати, щорезультати зустрічі поступово обростають різного роду міфами, оскільки, яквідомо, сторони не підписали жодного документу. Вся інформація стосовноподальшої реалізації мирного врегулювання на Донбасі, якою ми володіємо наданий момент, сконструйована із публічних заяв учасників берлінської зустрічі(кожен з яких виступав, насамперед, для своєї внутрішньої аудиторії). Саме томутакий стан справ дає широкі можливості для здійснення маніпуляцій громадськоюдумкою.
Проблема впливу російської пропаганди на свідомістьукраїнців не є новою, але в контексті останнього рандеву «нормандськоїчетвірки» вона набуває якісно іншого значення. Перш за все, слід звернути увагуна те, що протягом всього часу з моменту закінчення зустрічі можна спостерігатимінливість офіційної позиції Кремля в бік заперечення тих чи інших досягнутихдомовленостей. Наприклад, стосовно обміну полонених за формулою «всіх на всіх»або створення озброєного сегменту ОБСЄ, який допускатиметься до будь-якоїділянки окупованої території і т. і. У той же час російська риторикаконцентрується виключно на вимогах до української сторони – надання особливогостатусу так званим ДНР та ЛНР із проведенням там місцевих виборів. У такийспосіб цілеспрямовано формується думка про те, що зустріч у Берліні буласпрямована виключно на те, щоб змусити «непоступливий» Київ виконувати Мінськідомовленості. Хоча, як відомо, ситуація мала зворотній характер і стосуваласяРосійської Федерації.
Звісно ж, частопублічні заяви та реальні дії перебувають абсолютно в різних площинах. Але такіелементи роботи російських ЗМІ вказують на те, що Москва відверто нехтуєМінськими домовленостями, оскільки не вважає себе зобов’язаною їх виконувати.Такий стан справ зумовлений тим, що сам документ є політично застарілим,оскільки приймався в абсолютно іншій ситуації. Відповідно, він не враховуєнаявних реалій, які потребують більш детального врегулювання.
Загалом можна констатувати, що Мінські домовленості єполітично «мертвими». Росія використовує їх у власній політиці подвійнихстандартів, наприклад, з позицій того, що Київ має чітко дотримуватисяпрописаних вимог, а Москва – ні (варто лише згадати питання щодо приналежностіДебальцево). Тому в контексті даної ситуації взагалі слід вести мову пропотребу в напрацюванні нового документу, з яким Кремль повинен рахуватися.