Як відомо, на цьомутижні відбулася зустріч «нормандської четвірки» у Берліні, результати якоїпродовжують обговорювати й сьогодні. Але, не дивлячись на такий ажіотаж,рандеву цілком виправдало найбільш реалістичні очікування – принципово нового умирний процес сторони не внесли. Принаймні за формою переговори мали вигіднийдля України характер, оскільки відбулося окреслення планів щодо розробки«дорожньої карти», тобто поетапної реалізації врегулювання конфлікту на Донбасі.Проте якщо звернути увагу на практичну складову, можна зробити висновок, щонасправді результати берлінської зустрічі не є такими однозначними.

Сторонивирішили, що «дорожня карта» має містити в собі конкретні заходи реалізаціїбезпекової складової Мінських домовленостей, а саме: оголошення перемир’я,безперешкодний доступ представників ОБСЄ до будь-якої ділянки окупованоїтериторії і т.д. Також в ній повинен передбачатися обмін полоненими. Але все жнайважливішими пунктами в запланованій «дорожній карті» є взаємне відведеннясил з подальшим виведенням російських військ, відновлення українського контролюнад власним кордоном та проведення виборів на території так званих ДНР та ЛНР.Дійсно, теоретично вище зазначені задуми виглядають доволі позитивно. Аленавіть до їхнього переходу у практичну площину вже виникли проблеми.

Перш завсе, в даному контексті варто згадати, що під час зустрічі почали проявлятисясуперечності стосовно таких питань як доступ ОБСЄ до будь-якої ділянкиокупованої території та обмін полоненими. Після рандеву Кремль чітко давзрозуміти, що взаємної видачі не буде. Тому можна спостерігати, як результатизустрічі в Берліні просто нівелюються. Те ж саме стосується пунктів щодовиведення російських військ, відновлення українського контролю над кордоном тапроведення виборів на окупованих територіях. Про належне виконання першого зних взагалі важко вести мову, оскільки Москва, як відомо, не визнає своєїприсутності на Донбасі. Більше того, вона не вважає себе стороною конфлікту,тому навряд чи можна закласти в «дорожню карту» дієвий механізм врегулюванняпроблеми, якої, на думку російської сторони, просто не існує. Відповідно, тодівиникає питання щодо можливості реального волевиявлення на території так званихДНР і ЛНР, оскільки за такої ситуації воно однозначно проводитиметься не заукраїнським законодавством. Більше того, імовірність даного сценаріюпідкреслюється тим, що контроль Києва над кордоном, як було зазначено під часзустрічі, буде відновлено виключно після виборів.

Такимчином, не дивлячись на те, що сам факт зустрічі та напрацювання певнихдомовленостей є позитивним для України, питання щодо реального втіленняостанніх залишається відкритим.