Суперечки, якістосуються релігійної тематики, на превеликий жаль, поступово вкорінюються вполітичну практику нашого суспільства. Зрозуміло, що такий інтерес до духовнихпитань виникає у зв’язку із законотворчою діяльністю Верховної Ради,спрямованою на реалізацію конкретних прав і свобод людини, а також на чіткерозмежування держави та церкви. Але водночас, деякі політичні сили,використовуючи наявну ситуацію, цілеспрямовано «розкручують» релігійну тематикузадля отримання дивідендів. Проте доволі часто це здійснюється без усвідомленняможливих наслідків для суспільства.

            Варто згадати, що прийняття кожного законопроекту, якийстосувався релігійної сфери, супроводжувалося доволі значними інформаційнимикампаніями. Зрозуміло, що такий стан справ є прийнятним у демократичнійдержаві, оскільки відображає наявність адекватної політичної комунікації тасвідчить про плюралізм ідей та думок. Але слід зважати на те, що в той же часкритика того чи іншого рішення стосовно духовної сфери має нести в собі конструктивнийхарактер, а не провокувати появу конфлікту цінностей.

            Зараз доволі суперечлива ситуація складається навколозаконопроекту №4128, який покликаний надати право релігійним громадам самимвизначати свою конфесійну приналежність. Можна погодитися як  з аргументами його прихильників, наприклад,стосовно повноцінної реалізації свободи віросповідання, так і з висловлюваннямикритиків щодо гіпотетичних насильницьких переходів і т. і. Але в даному випадкупроблема полягає в характері самої дискусії. На даний момент вона виконує рольсвоєрідної платформи, яку деякі політики свідомо використовують задля отриманнядивідендів, вдаючись при цьому до образів «захисників» та «поборників» релігії(конкретніше, російського православ’я на території України).

            Вище згаданий законопроект, безумовно, суперечливий,оскільки завдяки маніпуляціям певних зацікавлених сил він дійсно може статиджерелом низки конфліктів між ієрархами різних конфесій. Але слід розуміти, щов ньому закладена позитивна ідея, а саме – збільшення значущості кожноїрелігійної громади в межах загальної церковної організації. Відповідно, можнавести мову про спробу своєрідної децентралізації в духовному житті. Томувраховуючи те, що зараз відбувається реформування характеру відносин у системі«центр-регіони», можливо, в даному контексті варто взяти на озброєння й ідеюпевної автономізації релігійних громад.

церкваконфесіїрелігіядецентралізаціяРуслан Сольвар