Вчора на засіданніВерховної Ради відбувся розгляд цілої низки законопроектів, які стосуютьсяпаливно-енергетичної сфери. Зрозуміло, що їхній розгляд передбачав доволі жвавіобговорення, оскільки дані акти спрямовані на реформування однієї з найважливішихгалузей економіки України. Але замість конструктивної критики, деякі політикипродемонстрували не скільки прагнення запропонувати певні альтернативніпропозиції, а стільки бажання отримати дивіденди.

            У даному випадку черговим «майданчиком» для піару ставзаконопроект «Про ринок електричної енергії України», який вчора було прийнятоза основу в першому читанні. Перш за все, варто розуміти, що цей документспрямований на реформування паливно-енергетичного комплексу і його приведеннядо європейських стандартів (виконання вимог Третього енергетичного пакету ЄС).Саме тому його прийняття є важливим у контексті подальшої євроінтеграціїУкраїни.

            У той же час реформи, які закладені в законопроекті, всередньостроковій перспективі сприятимуть зниженню цін на електроенергію для населення,оскільки передбачається створення механізму заохочення поступового переходу навідновлювальні джерела енергії. Більше того, слід звернути увагу й наекологічну складову вище зазначеного задуму. Фактично можна спрогнозувати, щоза такої ситуації відбудеться поступовий відхід від теплоелектростанцій.Безперечно, це є більш віддаленою перспективою, проте в будь-якому разі вартоналаштовувати шляхи для її просування.

            Зрозуміло, що відбулося лише перше читання, і в подальшомуможливі пропозиції чи альтернативи стосовно тих чи інших моментів. Але в той жечас слід очікувати нових спроб окремих політичних сил дискредитувати данийзаконопроект. Знову ж таки, як і в ситуації з розглядом бюджету на 2017 рік,використовуються абсолютно ірраціональні аргументи або висловлюються такіприпущення, які жодним чином не стосуються наявного тексту і передбачених нимреалій. Наприклад, стосовно того, що населенню буде закритий доступ до дешевихджерел електроенергії. Така думка однозначно є хибною, оскільки самзаконопроект передбачає дерегуляцію енергетичної сфери. Відповідно, органидержавної влади не здійснюватимуть цілеспрямований розподіл джерелелектроенергії і не визначатимуть її кінцевого споживача. Тому в даній ситуаціїприкрим є те, що певні політики не намагаються підійти до законодавчого процесуз позицій суспільної доцільності, а переслідують виключно власні мотиви.

електроенергіяРуслан Сольвар