ВчораРосія та Іран домовилися стосовно того, що перша використовуватиме військовуавіабазу Хамадан, яка знаходиться на території другого, для завдання ударів попозиціям ІДІЛ та Джебхат Ан-Нусри – терористичним організаціям, що діють уСирії. Звісно ж, що дана новина почала розглядатися як оформлення союзу Москвита Тегерану. Навіть з’явилися думки щодо тяжіння до нього Анкари, особливо нафоні останніх примирень Володимира Путіна та Реджепа Таїпа Ердогана. Але такаситуація є видаванням бажаного за дійсне.
Перш за все, варто зазначити, що авіабаза Хамадан іраніше використовувалася російськими повітряними силами, але виключно дляздійснення проміжних посадок літаків. Тобто Іран вже на той час надавав Москвіпідтримку. Тому вище зазначена домовленість є закономірною, оскільки вонаповністю відображає спільність інтересів обох сторін – підтримка режиму чинногопрезидента Сирії Башара Асада. Також слід зауважити, що іранські та російські генерали,які беруть участь у сирійському конфлікті, здійснюють значний вплив на процеспланування важливих операцій урядової армії. Тому надання Тегераном своєївійськової авіабази Москві для нанесення повітряних ударів по позиціямбойовиків стало не актом оформлення союзу (який фактично існував і до цього), аскоріше констатацією наявного стану справ.
Але в будь-якому разі варто зважати на публічний характерданої події. Відповідно, в такий спосіб обидві сторони намагалися досягнутипевних цілей. Якщо згадати останні заяви президента Ірану Хасана Руханістосовно невиконання Європою власних зобов’язань щодо зняття санкцій, то стаєзрозумілим, що Тегеран, кроком у сторону Москви, дає чіткий сигнал ЄС. Росія ж,у свою чергу, вказує США на те, що вона може досягнути одностайності по Сирії зкимось іншим. У будь-якому разі обидві сторони виграють від такої домовленості,оскільки засвідчують серйозність намірів та силу власних позицій ублизькосхідному регіоні.
Але такий союз, якщо його можна так називати, є угодою порозрахунку, оскільки Іран та Росія є давніми геополітичними суперниками. Тому він не несе в собі стратегічної мети йне означає утворення вісі Москва-Тегеран. Обидві сторони переслідують лишевласні тактичні інтереси, які виражаються в підтримці Башара Асада тасворідному шантажі ЄС та США.