Вчорашня зустріч Володимира Путіна та Реджепа Таїпа Ердогана уСанкт-Петербурзі, безумовно, стала свідченням поступового примирення між Росієюта Туреччиною. Звісно ж, у світлі останніх подій даний крок є цілкомзакономірним та логічним, оскільки обидві країни перебувають у своєріднійізоляції і тому прагнуть заручитися підтримкою одна одної. Але, в будь-якомуразі, не слід розцінювати це як початок довгого та стратегічного партнерства.
Загаломпід час зустрічі лідери обговорили питання скасування Росією санкцій, введенихпроти Туреччини, а саме: зняття обмежень у сфері туризму та відхід від торгівельногоембарго. Відповідно навіть в даному аспекті можна знайти протиріччя між двомадержавами, які пролягають в економічній площині. Якщо Путін повністюзадовольнить прохання Ердогана, то у збитку залишаться російські виробники,яким буде важко конкурувати з дешевими турецькими товарами харчової та окремихсегментів легкої промисловості.
Такожпрезиденти підняли питання реалізації проекту «Турецький потік» - газопроводу,який в обхід України дозволить Росії постачати газ в Європу. Але і в даномупитанні інтереси Путіна та Ердогана не є одностайними. По-перше, Туреччина незможе споживати ті об’єми газу, які їй пропонує Росія, оскільки вона немаєпотреби в такій його кількості. По-друге, для Анкари значно вигіднішими в економічномуй навіть у політичному відношенні є проекти Трансадріатичного газопроводу таПівденного газового коридору, які дозволять збільшити постачанняазербайджанського газу та залучити туркменський. Тому обговорення «Турецькогопотоку» є своєрідним засобом тиску для обох лідерів. Путін, таким чином,залякує Україну, а Ердоган – Європу.
Останнєважливе питання, яке обговорювали лідери – це координація зусиль в Сирії.Власне воно й відображає наявність спільних для Росії та Туреччини, на даниймомент, геополітичних інтересів. Але така ситуація має ситуативний характер,оскільки з поступовим відходом від Європи, Ердоган розпочинає реінкарнаціюімперської структури Туреччини. Відповідно, в подальшому президент прагнутимепосилити свій вплив не лише на Близькому Сході, а й на весь ісламський(конкретніше, тюркський) світ. Такий розвиток подій не є прийнятним для Путіна,який намагатиметься всілякими засобами не допустити закріплення Туреччини вЦентральній Азії.
Томузустріч між двома лідерами не несе в собі далекої стратегічної перспективи, алише спрямована на досягнення певних тактичних цілей.