Історично четвертий і втой же час перший невдалий військовий переворот у Туреччині відбувся вжевідносно давно (15-16 липня 2016 року), але його наслідки ще довго даватимутьпро себе знати. Здавалося б, що ця подія є суто внутрішнім питанням Туреччини, протевона, тим чи іншим чином, має значення для ряду інших держав, у тому числі йдля України.
До цього часу ведуться суперечки щодо природи перевороту:одні вважають, що він мав виключно військовий характер, інші пов’язують його здіяльністю ісламістів (офіційна позиція турецької влади), треті взагалірозглядають імовірність того, що це була «вистава» влаштована президентомРеджепом Таїпом Ердоганом з метою посилення власного політичного капіталу. Убудь-якому разі, слід зважати на те, що після спроби путчу почалися масовіарешти та «чистки» кадрів не лише у військах, а й в органах судової влади тасистемі освіти. Відповідно, можна зробити висновок, що переворот став тимтригером, який прискорив процес відновлення імперських амбіцій Туреччини таокреслив її поступовий відхід від Європи на користь Азії.
Власне на зовнішньополітичні наслідки путчу було зверненонедостатньо уваги, а саме вони є важливими для України. По-перше, післяперевороту одразу ж постало питання щодо доцільності членства Туреччини в НАТО.Загалом, варто зазначити, що фактично воно втратило свій сенс ще з часіврозпаду СРСР, оскільки зникла потреба у тиску на Закавказзя (конкретно,Азербайджан), яке перестало бути російським. По-друге, що є більш важливим,перспективи членства Туреччини в ЄС стали більш туманними й віддаленими,оскільки переворот та реакція влади на нього засвідчили не лише про наявністьпроблем у турецькій демократії, а й підкреслили різницю в культурі та цінностяхміж першою та другим. Тому на фоні цього одразу ж стало помітним поступовепримирення Ердогана з російським президентом Путіним.
Тому українська дипломатія має отримати дивіденди з«фіаско» Туреччини, а саме – посилити зв’язки з ЄС, що, власне й здійснюється(варто згадати поїздку Голови Верховної Ради Володимира Гройсмана у Брюссель).Також слід зважати на те, що примирення Ердогана та Путіна несе в собіприховану небезпеку для України. Вона полягає в тому, що останні зможутьдосягти домовленостей щодо Сирії. Це дозволить російському лідеру зосередитизначно більше уваги на сході України. Відповідно, це може поставити під загрозуяк і мирний процес загалом, так і всі інші напрацювання та здобутки, які булодосягнуто в ході переговорів.