Конституція – це неофіційний державний документ. Це набір фундаментальних правил співжиття людей всуспільстві. Люди разом створюють ці правила, керуючись власними баченнямигідного життя, і неухильно дотримуються їх в подальшому. Дотримуються, борозуміють, що створені норми уможливлюють їхнє співіснування, усвідомлюють, щоце єдиний спосіб соціального буття людей і що альтернатива життю за правилами –анархія, свавілля і безкарність. Дотримуються, бо визнають «правила гри», босприймають їх не як щось абстрактне і далеке від реального життя, а як цілкомконкретні приписи, завдяки яким життя людини серед інших людей і стає можливим.
Будемо чесними, унас поки що немає такої Конституції. Той Основний Закон, який ухваливукраїнський парламент 20 років тому, це якраз набір формальних норм, далекихвід реального життя українських громадян. Цей Закон, котрий, між іншим,вважається одним з найбільш демократичних у світі, фактично подарованийсуспільству ззовні, накладений штучно на зовсім інші соціально-політичні,економічні і культурні реалії пострадянської України. Тому не дивно, щоКонституцією України постійно нехтували, нею маніпулювали, використовували увузьких інтересах, зрештою, її не знають і не розуміють. А мова йде, нагадаю,про регулятивну основу життя всіх і кожного окремо.
Сьогодні мизначною мірою маємо цю стару недієву Конституцію. Однак чим далі, тим більш «живою»вона стає. Все тому, що кожен задекларований у Конституції принцип, кожнезаписане слово на кшталт свободи, суверенітету, захисту прав і т. п. ми виборюємов реальному житті. Кожне правило стає предметом широких суспільних дискусій,політичних протистоянь і складних історичних рішень. Тільки тепер ми справдітворимо справжню Конституцію, яка з формального документу перетворюється навистраждану угоду, згідно з якою ми всі зобов’язуємося працювати і відпочивати,керувати і підпорядковуватися. Цей процес лише на старті і може триватидесятиліттями, але виключно в такий спосіб можна отримати справжню Конституцію –Основний Закон, однаковий і корисний для всіх.