Вчора країни колишнього СРСР вшановували пам’ятну ітрагічну дату – початок Великої Вітчизняної війни.Вшановували по-різному.
Україна,поглинута у війні і сьогодні, приділила цій даті значно меншу увагу, ніжколишні радянські республіки. Виходячи зі складної воєнної ситуації, це можнавиправдати і зрозуміти. Але, як на мене, не можна виправдати зусилля окремихсучасних ідеологів, які, намагаючись побороти одні крайнощі у виглядізаідеологізованої радянської історії, кидаються в інші, мовляв, війна 1941-45років – чужа для українців.
Нічого подібного. Те, що сьогодні ми справді ведемосвою війну, не підлягає сумніву, однак і Велика Вітчизняна не була чужою длянашого народу. Не варто накладати політичну реальність на всі прояви життясуспільства. Безумовно, боротися з тоталітарним нацизмом українці спільно зіншими народами були змушені під проводом такого ж репресивного тоталітаризму,хіба що лівого. Але так чи інакше, це була справедлива, визвольна, а головне –народна війна. Її виграв не Сталін, не КПРС, так само, як на Майдані неперемагали Яценюк, Кличко і Тягнибок, а війну проти путінських найманців ведене президент Порошенко.
Все це – справа рук народів, сотень, тисяч і мільйонівлюдей, які боролися і борються проти тиранії, імперіалізму, агресії танесправедливості. І ми не маємо права забувати наших борців, в яких биполітичних режимах їм не випадало на долю жити. Наш обов’язок – пам’ятати ішанувати всіх наших героїв і на День перемоги, і в скорботний день початкувійни. Вони цього заслужили.