Головна новація децентралізації

Не дивлячись на відкладення конституційних змін в частинідецентралізації влади на невизначений термін, ключові аспекти відповідноїреформи не повинні сходити з порядку денного експертного і громадянськогодискурсу.

Базою реформи децентралізації на сьогодні, крім новацій утексті самої Конституції, є три законопроекти: «Про засадиадміністративно-територіального устрою», «Про місцеве самоврядування» та «Пропрефекта». І якщо перші два не містять особливих ноу-хау, то останнійперетворився на вкрай дискусійний і неоднозначний документ. Принаймні такбагато хто намагається його подати.

Запровадження цілковито нового для України елементу всистемі державного управління викликало низку докорів на адресу планованоїінституції – від претензій щодо назви до закидів на предмет концентраціїнадмірних повноважень. Чимало політично вмотивованих персон навіть заявили, щовведення посади префекта означатиме не децентралізацію, а навпаки –централізацію влади. Проте, аби переконатися у зворотному, треба звернутисябезпосередньо до тексту нововведень, а не до їх довільного тлумаченняполітиками.

Отже, найбільш поширеним міфом про українського префектає наявність у нього таких повноважень, які дозволять узурпувати владу намісцях. Але якщо подивитися на сферу компетенції, скажімо, французького аналогуцієї посади, то виявиться, що наш префект взагалі обділений реальною владою.Так, на відміну від свого французького колеги, український чиновник некеруватиме державними органами виконавчої влади на місцях (поліцією, податковою,юстицією тощо), а також не розпоряджатиметься коштами місцевих бюджетів. Йогопризначення – координація діяльності державної влади в регіонах та контроль задіяльністю місцевої влади. Річ у тім, що в минулому році прокуратура в Українібула позбавлена функції загального нагляду, внаслідок чого держава фактичновтратила професійний контроль над місцевим самоврядуванням. Цю прогалину слідбуло заповнити, що, втім, не означає наділення префекта прокурорськимифункціями. Він виконуватиме свої повноваження у якісно інший спосіб, про щомова піде трохи згодом.

Іншим міфом є тотальна підконтрольність префекта главідержави, підтвердженням чого нібито виступає право президента призначати своїх«намісників». Крім того, дехто сумнівається у ефективності префекта через йогоподвійне підпорядкування (уряд подає – президент призначає; за такою ж схемоювідбувається і звільнення). Слід сказати, що ця обставина дійсно має місце, алеспричинена виключно дотриманням принципу поділу влади та механізму стримувань іпротиваг. Адже за парламентсько-президентської форми правління Кабмінформується Верховною Радою, що означає опосередкований вплив парламенту напризначення префектів через уряд. До того ж, повноваження префекта мають двоякуприроду: з одного боку, він слідкує за дотриманням Конституції, територіальноїцілісності та державної безпеки в регіоні (сфера відповідальності президента),з іншої сторони – наділений рядом повноважень у сфері виконавчої влади(компетенція уряду). Саме тому і було вирішено зберегти нині діючу конструкціюпризначення і відповідальності майбутнього префекта.

Що ж до підпорядкування президенту, то варто наголосити,що в українській версії, на відміну, наприклад, від польського воєводи, якийскладає повноваження зі зміною уряду, префект є аполітичною фігурою, чітковизначений строк діяльності якого не залежить від каденції виборних іпризначуваних органів влади. З метою усунення можливості непотизму ікорупційної складової у процесі призначення чиновників на вказану посаду,управлінців відбиратимуть на відкритому конкурсі. Якщо кандидат пройденеобхідні випробування, президент має призначити його у кадровий резерв своїмуказом. Для того, щоб представник центральної влади не «зрісся» з місцевоюелітою, передбачається постійна ротація управлінців раз на три роки.

Наступне викривлення реальності полягає у ствердженні,ніби префект зможе легко блокувати роботу органів місцевого самоврядуванняшляхом призупинення дії виданих ними актів. Насправді ж така можливістьперебільшена. Префект дійсно зобов’язаний перевіряти кожен місцевий акт навідповідність вимогам закону. Більше того, акт, який місцева влада не подала наперевірку префекту, вважається недійсним. Але чиновник повинен справитися з цимзавданням у місячний термін і лише протягом місяця звернутися до суду напредмет законності конкретного акту, обґрунтовуючи необхідність тимчасовогопризупинення його дії. Дехто нарікає, що суд може як завгодно довго затягуватипроцес розгляду подібних справ. Однак це вже претензії до якості вітчизняногосудочинства, а не до роботи префектів.

Нарешті, вказаній посаді закидають і той недолік, щогромада не матиме змоги звільнити префекта з посади. Тоді як навіть чиннихголів державних адміністрацій можна «позбутися» за рішенням місцевої ради. Всеце так, але варто пам’ятати, що префектура вводиться, насамперед, длязапобігання проявам місцевого сепаратизму. І якщо громаді надати право законноусувати префекта, то яка взагалі від нього користь в якості інструментастримування сепаратистських тенденцій? Зрештою, місцева влада завжди зможепублічно звернутися до президента зі скаргою на тамтешнього урядника та звимогою перевірити його діяльність і притягнути до відповідальності.

Як видно, без політично заангажованої оптики ризики відзапровадження посади префекта значно поступаються його перевагам. Такенововведення є адекватною реакцією на виклики часу та ситуацію в українськомусуспільстві. Безумовно, пропонований інститут далекий від досконалості, алезначно прогресивніший за існуючу вертикаль влади і краще відповідає сучаснимреаліям.