Під кінець минулого тижня офіційні дипломатичні особипідтвердили той факт, що в Брюсселі таки обговорюють можливість перенесеннябезвізового режиму для України. Імовірне відтермінування пов’язане з більшмасштабною ініціативою в ЄС, яка передбачає запровадження механізму швидкогопризупинення безвізового режиму між Євросоюзом та іншими країнами. Важливо, щотакий механізм застосовуватиметься не тільки в разі порушення умов візовоїлібералізації країною, яка отримала безвізовий, але й може бути задіяний Єврокомісієюв односторонньому порядку. Таким чином, на фоні мігрантської кризи європейськілідери прагнуть заспокоїти своїх виборців шляхом створення інституційнихможливостей для оперативного скасування безвізових режимів, насамперед, з новимикандидатами на такі преференції. До числа останніх належить і Україна.
Саме ці новації можуть загальмувати довгоочікуванескасування віз для українців, попри виконання Києвом всіх поставлених вимог. Якнаслідок, можна очікувати зміни в тональності політичного діалогу між Україноюта ЄС.
Справа в тому, що європейські політики чинили неабиякийтиск на офіційний Київ, фактично шантажуючи українську владу безвізовимрежимом. І, безумовно, саме завдяки цьому тиску ми отримали низкуантикорупційних законів і структур, створення яких без наполегливості Брюсселямогло затягнутися ще невідомо наскільки. З великим скреготом ухвалюючивідповідні рішення, провладні та опозиційні сили в українській політицірозуміли, що просто не мають виходу, адже провал безвізової стратегіїозначатиме втрату довіри з боку ЄС та зраду власного суспільства, яке свогочасу не пробачило Януковичу зриву угоди про асоціацію. Однак тепер все можедокорінно змінитися.
Якщо ЄС культивуватиме невизначеність із безвізовим дляУкраїни, в парламенті може просто не назбиратися голосів для прийняттябудь-яких інших євроінтеграційних законопроектів. І ніякий шантаж, на кшталт«немає реформ – немає скасування віз» більше не допоможе. Понад те, популістинеодмінно використають цей привід, щоб виправдати своє небажання голосувати зареформаторські ініціативи, які сьогодні умовно називають європейськими.Розпочнеться нова хвиля зрадоманства, яка знищить останні залишки консолідаціївітчизняного політикуму, що тримається виключно на мотивах догодити ЄС. Теперже пануватиме риторика: Європа не виконує своїх обіцянок, то чому ми повиннідотримуватися своїх зобов’язань?
В результаті,постраждають не скривджені українські політики, а українське суспільство,оскільки втрачені європейські стимули для реформ йому доведеться компенсуватисамотужки.