Євробачення-2017: економічний тягар чи шанс заробити?
Остання заява чинного міністра фінансів України проможливу відмову нашої країни від Євробачення-2017 може сприйматися хіба що як привіддля загальносуспільних дискусій на цю тему, але далеко не в якості деклараціїреальних намірів керівництва держави. Всі розуміють, що проводити пісеннийконкурс потрібно, але існує і ряд побоювань, які змушують урядовців зважувативсі «за» і «проти».
Організація і проведення таких дорогих заходів, якЄвробачення, спортивні чемпіонати, військові паради та інші масові дійствакультурно-символічного характеру, завжди викликають застереження щодо своєїекономічної доцільності. Особливо в період гострої економічної кризи, якою ниніохоплена Україна. Досить згадати хоча б суперечки з приводу обґрунтованості проведеннявійськового параду до Дня Незалежності у 2014 році. Тоді прихильники останньогодоводили його необхідність як символу боротьби і об’єднання суспільства,противники ж нарікали на марнотратстві під час військових дій на сході країни.І хоч це не зовсім тотожні речі, по суті, сьогодні маємо справу з тією самоюдилемою: організувати міжнародну культурну подію або зекономити бюджетні кошти.Однак саме така постановка проблеми повертає дискусію в неправильне русло.
Завдання необхідно ставити не так, щоб вибирати міжпроведенням конкурсу, яке ототожнюється з витратами, і відмовою від нього, щоасоціюється із заощадженням ресурсів під час кризи. Напроти, слід виходити зтого, щоб провести цей захід, використавши всі його переваги, і заробити наньому. Це логіка всіх європейських країн, які щороку по черзі приймають у себеЄвробачення. Інша справа, що в України немає досвіду, як це зробити. Точнішедосвід є, але невдалий (мова йде про євро-2012, на яке тодішня українська владавитратила у 5 разів більше, ніж заробила). Тому наступний пісенний конкурс вУкраїні є не ситуацією вибору, а серйозним викликом для діючого уряду. І завданняостаннього – не пояснювати, чому його не треба проводити, а забезпечитирентабельність проведення.
В цьому контексті дивують перші підрахунки майбутніхзатрат. Глава Мінфіну оприлюднив цифри у 1 млрд. гривень, тобто більше, ніж 30млн. євро. Водночас європейські столиці останніми роками витрачали на конкурс всередньому від 8 до 15 млн. доларів США. Наприклад, Швеція цього року вклаласявсього в 9 млн. євро. Роком раніше Австрія витратила більше 20 млн., що сталосвоєрідним рекордом, але й це не дотягує до 1 млрд. гривень, про який кажуть вКабміні. З іншого боку, зрозуміло, що рівень розвитку європейських міст значновищий, ніж українських, відтак, аби провести захід на належному рівні, нам слідвитратити значно більше ресурсів. Але треба мати на увазі, що витрачені коштина інфраструктуру, ремонти, реставрації, реконструкції і будівництво все однозалишаться в Україні для її громадян. На згадане євро-2012 сусідня Польщавитратила 200 млн. євро, або в 67 разів більше, ніж Україна, оскільки Варшававкладала кошти не так в спортивну подію, як у стрімкий економічний розвитоккраїни. Тепер цього потребуємо і ми.
Зовсім інше питання, щоб виділені з бюджету гроші зновубанально не «розпиляли» чиновники. Для цього необхідно, аби весь процесвикористання коштів був прозорим і знаходився під контролем експертних ігромадських структур. Зі свого боку, уряд і місцева влада повинні розробитиконкретні інвестиційні програми, які дозволять максимально використати якдержавні, так і бізнесові ресурси в підготовці до конкурсу. Словом, ми маємостворити такий собі бізнес-план для того, щоб Євробачення-2017 стало невитратною, а прибутковою статтею для вітчизняної економіки.
Насамкінець, варто наголосити, що Євробачення єнепересічною нагодою підвищити міжнародний авторитет нашої держави, попрацюватинад її іміджем і рекламою на європейському континенті. Втрачати такий шанс булоб, щонайменше, нерозумно.
