«Ми втерли носа Гаазі іБрюсселю» - фраза, якою противники асоціації з Україною святкують свою перемогуна референдумі у Нідерландах. Як видно, ні слова про саму Україну, лишез’ясування стосунків з нідерландським урядом і чиновниками Євросоюзу.
Звісно, можна багатоаналізувати, шукати причини поразки в російській пропаганді, українськійкорупції, офшорних скандалах і т. д. Все це було, є і залишатиметься ключовимипроблемами для України. Однак це точно не основні причини, які змусилиголландців сказати «ні» на референдумі.
Страх, який найбільше мотивувавпротивників асоціації, полягає в переконанні, що подальше розширення ЄС зарахунок таких проблемних кандидатів, як Україна, завдасть непоправної шкодисамим голландцям. Останні вважають, що ЄС, таким чином, проводить хибнуполітику, від якої слід відмовитись. А оскільки виносити на референдум питанняпро вихід з Європейського Союзу не можна, то в якості інструменту дляреалізації цілей євроскептиків була обрана Україна. Тим більше, що черпати темидля негативу тут дійсно є звідки.
Пам’ятаю, як відразу післяанексії Криму російські політики та інтелектуали так само майже не говорили проУкраїну. Натомість їх розпирала гордість за «втирання носу Америці». Цінністьданої аналогії в тому, що вона показує, як конспірологія, популізм, пропагандаі маніпуляції однаково затискають Україну і зі сходу, і з заходу. Нідерландцямбайдуже до України, головне для них – показати значущість своїх голосів, хайнавіть завдяки недолугим і неправдивим аргументам. Росіянам, у свою чергу,немає діла до українського народу. Їх ціль – перемогти у віковомугеополітичному змаганні із Заходом.
При такому розкладі, очевидно,не варто було б розраховувати на інший результат голосування, навіть якбикорупції у нас не було зовсім. Мотиви нідерландців, як і багатьох іншихєвропейців, наскрізь егоїстичні, тому сподіватися на лояльність до Києва можнахіба тоді, коли інтеграція України до ЄС обіцятиме реальні вигоди йогоучасникам. Насправді це важливий урок для подальшого зближення з Європою, аджесьогодні ми лише просимо ЄС про допомогу, тоді як європейці чекають ґешефту віднас. Це реальність, і її слід прийняти. Україна не матиме шансів на подальшуєвроінтеграцію, якщо її роль для Європи вичерпуватиметься країною-баластом,який треба постійно захищати, фінансувати і ще й робити за нього домашнізавдання у вигляді реформ.