Кілька тижнів тому експертиІнституту Горшеніна зробили висновок про те, що дочасних парламентських виборівв Україні не буде, оскільки відсутні системні сили, які здатні спровокуватисаме такий сценарій розвитку подій. Іншими словами, більшість гравців уполітикумі не зацікавлена у перевиборах.
Між тим, сьогодні ряд обставині тенденцій дають можливість поставити під сумнів цей діагноз. Політичні сили,яким були б вигідні дострокові вибори (Батьківщина, Самопоміч, Опозиційнийблок, Радикальна партія), дійсно не є переважаючими у чинному парламенті. Таріч у тім, що без їх участі найбільшим парламентським фракціям (БПП, НФ) не підсилу підтримувати життєздатність тієї конфігурації влади, яка склалася на даниймомент. Це фактично повністю нівелює кількісну перевагу великих політсил устворенні нової коаліції, яка здатна вирішити нинішню парламентсько-урядовукризу шляхом призначення нового уряду.
Попри усталену думку, кризоваситуація все далі заходить в глухий кут далеко не через позицію прем’єра, якийвперто не хоче йти у відставку. Заяви багатьох фракцій про бажання обратинового голову Кабміну і новий уряд є радше інсинуацією, ніж декларуванням щирихнамірів. Нині всі добре розуміють, що проблема не в тому, як зняти Яценюка, а втому, як знайти йому альтернативу, яку б підтримала більшість народнихдепутатів. Так от, фракції, які були в опозиції чи вирішили нещодавно тудиперебратися, банально не хочуть ніякої альтернативи, ніякої нової коаліції чинового уряду. При цьому, зрозуміло, що працювати з діючим Кабміном вони такожне будуть. Як наслідок, все, що зараз відбувається, - це тиск на президентабезвихіддю, аби він скористався своїм правом розпуску Верховної Ради.
Це припущення підтверджуєтьсяконкретними заявами лідерів і представників фракцій. Зокрема, в Батьківщинінаполягають спочатку на відставці прем’єра, а потім на формуванні новоїкоаліції і уряду. Очевидно, що така послідовність щонайменше нелогічна в умовахполітичної кризи, зрештою, як і те, що після відставки уряду соратникиТимошенко просто не братимуть участі в перезавантаженні коаліційної більшості іКабміну. У свою чергу, в Самопомочі обійшлися без зайвих еківоків і прямо заявили,що за будь-яких умов вже не полишать опозиційну нішу (Олег Березюк зазначивлише про можливість ситуативної підтримки майбутньої коаліції при виконаннінизки умов). Нарешті, Радикальна партія – вкрай ненадійний союзник, заручившисьпідтримкою якого можна б було гарантувати бодай відносну стабільність новоствореноїпарламентської більшості.
Таким чином, шансів подолатисьогоднішню кризу у поза виборчий спосіб дуже мало. Примітно, що в цих умовахбільшість партійних лідерів на публіці позиціонують себе як противникидострокових виборів, однак це не більше, ніж спосіб уникнути відповідальностіза ті наслідки для країни, до яких ці вибори призведуть. А в ситуації, колизростають рейтинги популістів і симпатії виборців нагадують попурі, пронаслідки хай кожен міркує самостійно.