Вчора в Парижі відбулась одинадцята зустріч міністрівзакордонних справ у «нормандському» форматі. Результати п’ятигодинних перемовинне задовольнили жодну зі сторін, про що глави МЗС відверто заявили після їхзавершення.
За словами очільника закордонного відомства НімеччиниШтайнмайєра, проблему не вдалося зрушитиз мертвого місця через непоступливі позиції України та Росії. Тому длявирішення конфлікту дипломат закликав сторони піти на серйозні компроміси: «Мінськ необхідно швидше реалізувати, тому що в іншомувипадку ми ризикуємо втратити легітимність і авторитет наших зусиль. У підсумкуКиїв і Москва повинні вирішити, чого вони хочуть – щоб конфлікт продовжувавтліти з регулярною ескалацією, або нарешті, прийняти сміливі рішення і йти накомпроміси, які необхідні, щоб привести до успіху Мінськ».
Ці слова яскраво засвідчують, щоєвропейські лідери, безумовно, є реалістами, але водночас їх реальність цілкомпаралельна тій, в якій знаходяться Росія та Україна. По-перше, на Заході доцього часу так і не зрозуміли, що Москва вже давно вирішила, чого вона хоче. Їїкурс передбачає не пошук рішення, а роботу на його зрив, на дестабілізацію іхаос на Донбасі, в Україні та в Європі. Росія – єдиний на сьогодні учасникпроцесу, якому нестабільність на Сході України загрожує значно менше, ніж Києвуі Брюсселю. Тому логіка тут проста – підтримувати той сценарій розвитку подій, щозавдає більше шкоди противнику. До того ж, хто б що не говорив, а політичнітенденції в ЄС та Україні на даний момент грають на руку Кремлю і показуютьйого переваги. По-друге, - і це найголовніше – компроміс, до якого закликаютьєвропейці, має далеко не рівноцінний характер. В ЄС неодноразово підкреслювали,що головна мета мирного процесу полягає у відновленні порушеного суверенітету Українськоїдержави. Але якщо Росія повинна поступатися частиною свого імперіалістичногоінтересу за межами власних кордонів, то, відповідно до Мінських угод, компромісз боку України фактично передбачає поступки у питанні державного суверенітету. Тожвиходить, що наші партнери є прихильниками відновлення українськогосуверенітету шляхом його порушення через компроміс з Москвою.
Правду кажучи, провал вчорашніхпереговорів був передбачуваний. Ні дванадцяті, ні п’ятдесяті «нормандські»зустрічі, ні будь-які інші дипломатично-словесні спроби врегулювати конфлікт начинній мінській основі не принесуть результату, поки незмінними залишатимутьсябазові інтереси і можливості сторін. І якщо на інтереси вплинути важко, то можливості піддаютьсякорекції. Тож поки Захід не наважиться на нову хвилю тиску на Росію, залишитьсятільки розмовляти. Ні про що. Очевидно, що до існуючих обмежень Кремль так чиінакше прилаштувався, і це не змінило його поведінку. Проблема в тому, що ниніЄС і США сприймають за власний героїзм навіть продовження діючих санкцій, хочаситуація вимагає нових і більш дієвих кроків. Якщо бути відвертими , то останнім часом головним союзником України у протистоянні зРосією є не стільки свідома вольова позиція міжнародних союзників, скільки«невидима рука» ринку, яка постійно знижує ціни на нафту і б’є по російськійвалюті.
Наостанок доречно ще раз процитувати Штайнмайєра: « Невеликих кроків вже недостатньо, щоб заспокоїтиситуацію, щоб подолати конфлікт". Золоті слова, нічого додати. Однак "великі" кроки для подолання конфлікту - це не жертвування національним суверенітетом України. Це, перш за все, додатковий вплив на Росію з боку тих, хто має змогу його здійснювати.