Цілком очевидно, що питанняконтролю над українською ділянкою кордону з Росією – це ключова проблема Мінськихдомовленостей і врегулювання конфлікту на Донбасі. Всі інші пункти так чиінакше прив’язані до кордону, адже доки Київ не контролюватиме його,український суверенітет не буде відновлено, тоді як в разі повернення контролю,постраждає геополітичний інтерес Росії. Відтак на сьогодні дана проблемаполягає у конфлікті базових інтересів, а тому її вирішення зайшло в глухий кут.
Як відомо, Путін заявив, що Українане поверне свою юрисдикцію на кордоні до тих пір, поки не ухвалить змін доКонституції з обговоренням останніх з представниками «ЛНР / ДНР». Цеозначає, що по факту кордон Україні не віддадуть в жодному разі, оскількиконституційними змінами, особливим статусом, місцевими виборами та амністієюбойовиків Москва домагається одного – зробити так, щоб вказаною частиноюкордону легально керували місцеві сателіти Кремля. По іншому бути не може, такяк контроль Києва ізолює сепаратистський анклав на Сході і позбавить Росіюможливості фізично управляти наразі окупованим Донбасом.
Тому зміни до українськоїКонституції, в який би спосіб вони не ухвалювалися – парламентом чи нареферендумі – все це другорядності, які насправді мало що вирішують. В будь-якомуразі залишається суто практична проблема – реальний контроль над Донбасом, відякого Росія нізащо не відмовиться і який неможливий без фізичного контролю надкордоном. Щоб впливати на центральну владу в Україні через маріонеткові псевдореспубліки,Росії необхідно мати серйозні інструменти стримування на їх території,насамперед, зброю, яка не потрапить туди в разі перекриття кордону. І це вже некажучи про фінансові потоки, вивіз до РФ вугілля і донбаських підприємств. А зробитиДонбас «чистим» від російської фізичної присутності і покластися виключно наполітичні засоби впливу на Київ Росія не може, бо політичний вливпроросійського регіону вже ніколи не буде в Україні вирішальним.