В Україні набирає обертів дискусія з приводу легалізаціїігрового бізнесу. Але проблема, яку піднімає це конкретне питання, є значноглибшою і стосується суперечності між вигодою «порочного бізнесу» і йогоморально-ціннісною неприйнятністю для суспільства. Адже аргументи на користьпереведення ігрової індустрії в легальне поле методологічно дуже близькі дообґрунтування легалізації легких наркотиків і проституції.
Так чи інакше, вирішальне слово матиме держава, яка цьогоразу, схоже, рішуче зайняла сторону вигоди. І це зрозуміло, оскільки економічнакриза вимагає шукати джерела поповнення бюджету всюди, де це тільки можливо. Однаклатання бюджетних дірок сумнівними методами не лише культивує в суспільствідодаткову напругу, але й не створює умовдля повноцінного наповнення державної казни.
Гральний бізнес в Україні не так давно заборонили черезряд об’єктивних причин. І сьогодні немає жодних підстав стверджувати, що бодайкотрась із цих причин усунена, а для роботи казино чи інших ігрових закладівстворені кардинально інші умови, які б дозволили уникнути негативних наслідківроботи відповідної індустрії. Відтак наміри легалізувати цей видпідприємницької діяльності є нічим іншим, як прагненням уряду швидко отриматилегкі гроші, хай і «порочні».
Тож якщо тенденція буде збережена і Кабмін наповнюватимебюджет не завдяки структурним реформам, не шляхом стимулювання бізнесу іборотьби з корупцією, а продовжить смикати швидкі гроші з усіх можливих інеможливих місць, то невдовзі в нас можуть з’явитися і легальні борделі, ізаконні наркотики. Але корупцію цим явно не подолати.