Схоже,Верховній Раді таКабміну доведетьсяпросити новий бюджет у Діда Мороза, оскільки процес розробки відповідногозаконопроекту,швидше за все, затягнеться до Нового року. Але навіть схвалення головного кошторисукраїни не означає закінчення бюджетного процесу, і нові суттєві поправки протягом усьогонаступного року практично неминучі. Звичайно, таким чином парламент і урядпорушують усі можливі норми законодавства, однак складність ситуації не залишаєіншого виходу. Справа в тому, що миніяк не можемо визначитися, яким шляхом треба рятувати українську економіку,тому підігнати бюджет під неіснуючу стратегію вкрай складно.

Так чиінакше, бюджетний закон на наступний рік буде свого роду експериментальним.Причина полягає в тому, що його формування має супроводжуватися розуміннямбалансу дохідної та видаткової частин. Але оскільки у нас немає новогоподаткового кодексу, то розрахувати доходи неможливо, а значить, і розподілитивидаткову складову теж не вийде. Отже, каменем спіткання стала податкова реформа, якаповинна вичерпати проблему. Однак з цього приводу у парламенту і уряду є свої,діаметрально протилежні міркування.

Урядовий проект реформи розрахований на поступовість і не передбачає жоднихрадикальних змін, зокрема різкого зниження податкових ставок, але даєможливість збалансувати бюджет і зберегти його дефіцит на рівні 60 млрдгривень. Водночас парламентський законопроектНіни Южаніної покликаний істотно знизити оподаткування, при цьому збільшившидефіцит держбюджету до 200 млрд. І це головна дилема бюджетних пертурбацій.

Посуті, мова йде про фундаментальні питання виживання економіки країни. З одногобоку, утримувати дефіцит  на рівні 3,7% ВВП від нас вимагає МВФ та іншікредитори. В умовах відсутності внутрішніх джерел стимулювання економічногорозвитку ми змушені вдаватися до зовнішніх кредитних інструментів, що змушує нас виконувати такі вимоги.Але, з іншого боку, якщо не знизити податкові ставки істотним чином, до чогознову ж таки закликає МВФ, з'являєтьсявеликий ризик тінізації бізнесу.

Загаломідея зменшення дохідної частини державного бюджету - позитивна тенденція вкраїнах з ліберальною економічною системою. Але для початку необхідно зменшитивитратні статті, а не знижувати доходи, щоб потім ламати голову, кому можнапо-швидкому урізати фінансування. У таких випадках за поганого звичаюдістається саме соціальній сфері, оскількивзяти гроші більше нізвідки. Таке соціально небезпечне латання бюджетних дірок,безумовно, не тільки відбивається на погіршенні добробуту громадян, але й невирішує макрофінансових проблем в принципі. Єдиний вихід - скоротити витратибюджету шляхом багаторазового зменшення фінансування державного апарату, щопередбачає його реформування. Потрібно провести повноцінний аудит функційдержавних органів та установ з метою виявлення тих із них, які дублюються,виконуються неефективно або взагалі виконуються тільки на папері. Після цьогослід залишити на утриманні рівно стільки чиновників, скільки того вимагає реалізаціянеобхіднихфункцій, бо, якщо не функція визначає структуру, а навпаки, держапаратрозростається до небувалих і непотрібних розмірів. Це явна патологія.

Відключити

Важливонарешті зрозуміти, що бухгалтерією зазначену проблему не вирішити. Якщо мипотрапляємо у замкнене коло в питанніформуваннябюджету, борсаючись між парламентською та урядовою альтернативою, то це неозначає, що третій варіант маєбути, скажімо,президентським.Це означає, що проблема лежить в іншій площині, і, отже, шукати треба некомпроміси, а радикально міняти структуру держапарату і проводити інші реформи,які останнім часом, на жаль, перетворилися більше в погане слово, ніж в бажануреальність. Поки не буде реформ, Рада і Кабмін залишаться звичайними статистами,які механічно перекроюватимутьбюджет, штовхаючи країну з вогню в полум'я.

Руслан Сольварбюджетподаткова реформадержавний апарат