Перипетії довкола громадської блокади окупованогопівострова змушують сумніватися у здатності України вести гібридну війну зРосією. Остання, як відомо, поєднує військові засоби боротьби з економічними,соціальними та історико-культурними інструментами тиску. Тому в цій ситуаціїдобре продумана щільна блокада Криму була б чудовим контрударом українськоїсторони.

Натомість виходить парадокс. Росія анексувала українськутериторію. Цьому намагаються протидіяти громадські активісти, але їх караєукраїнська влада, яка б мала підтримувати своїх громадян у протистоянні  агресору. Мовчазна згода Києва на блокадупереросла у силовий тиск на її учасників як тільки ті вдалися до більш рішучихдій.

Зрозуміло, що підрив ЛЕП не тільки позбавляє Кримелектроенергії, але й породжує низку серйозних проблем для материкової України:під загрозою опинилося електропостачання Херсонської та Миколаївської областей,збій перешкоджає роботі всієї вітчизняної системи електропередачі. Але ніхто бне підривав ЛЕП, якби уряд прийняв рішення організовано припинити постачанняелектроенергії до окупованого півострова. Не було б ніяких збитків і ризиківдля населення опинитися без світла. Лише небажання центральної влади вдаватисядо дієвих кроків енергетичної ізоляції Криму спровокувало збиткові наслідки.

Тому керівництву держави наразі слід остаточновизначитися зі своєю позицією щодо блокади: або відверте засудження і покаранняактивістів за диверсії, або підтримка і реалізація організованої програмиблокадної політики, яка завдаватиме шкоди окупантам, а не українськимгромадянам і економіці. Сьогодні стала очевидною розбіжність між прагненнями ідіями громадянського суспільства і державної влади у цьому питанні, а в умовахгібридної війни це неприпустимо. 

Руслан СольварблокадаКриманексіяРосія