Задовго до російського втручання у війну на БлизькомуСході почалися балачки про те, що Захід не впорається з ІДІЛ та іншимитерористичними організаціями самотужки. Мовляв, для цього європейцям таамериканцям слід неодмінно заручитися підтримкою Москви. За допомогу Кремля зПутіна можна, наприклад, зняти санкції чи віддати йому Україну.
Але образ безсилого Заходу, який відчайдушно благаєПутіна про допомогу через нездатність побороти Ісламську державу, хибний. Невжехтось вважає, що в міжнародної коаліції, до якої входять більше 60держав-учасників на чолі з США, не вистачає літаків чи ракет для авіаударів уСирії та Іраку? Невже комусь здається, що в союзників обмаль розвідувальноїінформації чи військових спеціалістів? Безумовно, це не так. В європейців таамериканців вдосталь сил і засобів для того, аби ефективно боротися з ІДІЛ.
Причини загравання з Путіним приховані в іншому.Декларація намірів перегляду політики щодо Москви, яка часто лунає з вустбагатьох європейських політиків, нібито з метою створення військового союзу протиІДІЛ – це лише прикриття. Насправді такі ухили в бік Кремля відображаютьнестримне прагнення європейського бізнесу повернути російські ринки. Самезбитки, які Європа несе від політики економічних санкцій проти Росії, єнайбільш вагомим чинником ревізії відносин з Москвою.
Однак, попри свою військову могутність, Захід все ж непоспішає вживати рішучих кроків в боротьбі з ісламським радикалізмом. Головнезастереження – боязнь втрат у наземній військовій операції, яка конче необхіднадля остаточного знищення Ісламської держави. Але, боячись використовуватинавчену і призначену для бойових дій армію на Близькому Сході, ЄС прирікає себена роль жертви кривавих терактів. Збройні сили будь-якої країни покликанізахищати своїх громадян від зовнішніх і внутрішніх небезпек. Поки що західнілідери захищають свої війська, від чого страждає мирне населення.