Минулого пленарноготижня Верховна Рада 312 голосами депутатів підтримала законопроект 7275, щопокликаний зменшити тиск на бізнес та призупинити ганебну практику зловживаньсиловиків під час досудового розслідування, перш за все у ході обшуків.
Немає жодного сумніву утому, що ініціатива, направлена на покращення клімату для ведення бізнесу, єкорисною. Але у ситуації із тиском з боку силовиків – це лише перша, і далеко неідеальна, спроба вирішення проблеми,що набула катастрофічних масштабів.
Статистика зловживаньшокує. Серед них особливо поширеними євипадки безпідставного початку досудового розслідування кримінальних провадженьза статтею 212 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальністьза ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів). Як свідчитьстатистика Генеральної прокуратури України щодо кримінальних правопорушень,зареєстрованих органами, що здійснюють контроль за дотриманням податковогозаконодавства, найбільше проваджень серед злочинів у сфері господарськоїдіяльності розпочинається саме за статтею 212 КК України. При цьому кількістьпроваджень, за результатами розслідування яких були складені та передані досуду обвинувальні акти, є мізерною.
Так, у 2015-му році із1665 кримінальних проваджень, розпочатихза статтею 212 КК України, до суду зобвинувальними актами передано лише 50справ, тобто 3 %, у 2016-му – 2, 6%, за10 місяців 2017-го року – 2,9%.
Такі цифридозволяють зробити припущення, що значнакількість кримінальних проваджень саме за економічними статтями розпочинаєтьсяу випадках, коли склад злочину взагалі відсутній. А досудове розслідування, щонерідко може тривати місяцями, блокуючи роботу підприємства, є нічим іншим яктиском на бізнес. Його кінцева мета – це банальне здирництво. Фактично стаття212 Кримінального кодексу України стала одним із головних способів незаконногозаробітку та збагачення правоохоронної системи.
Чи не найсильнішийметод тиску – це обшуки із застосуванням силових підрозділів, які нерідкосупроводжуються моральним, фізичним тиском на співробітників підприємства,вилученням серверів та іншого обладнання, особистих речей та подальшимблокуванням роботи. При вилученнісерверів підприємство ризикує втратити бухгалтерську документацію, виникаютьпроблеми із реєстрацією податкових накладних та своєчасною подачеюзвітності, існує висока ймовірністьрозголошення комерційної таємниці та іншої конфіденційної інформації. Зрештою –підприємство зазнає суттєвих репутаційних та іміджевих втрат.
При цьому у постраждалоїсторони практично відсутні важелі дляефективного впливу на вчасне та об'єктивне розслідування. Як результат –зростаюча недовіра бізнесу до правоохоронних органів та погіршенняінвестиційної привабливості країни.
Обшуки – окрема ганебнасторінка проблеми. За статистикою Асоціації «Інформаційні технології України» за 2015-й рік було здійсненопонад 20 атак на IT – бізнес України, в яких брали участь понад півтисячісиловиків, а збитки від дій правоохоронців сягнули понад 10 мільйонівдоларів. Обшуки відбувалися по всійкраїні – у Києві, Харкові, Дніпрі, Вінниці та інших містах. Під часобшуків вилучалися сервери, комп'ютерна техніка, зупинилася робота тисяч сайтів.
Реакцією на такесвавілля став законопроект 3719 про внесення змін до Кримінального кодексуУкраїни щодо окремих питань слідчих дій з метою забезпечення додатковихгарантій законності при їх проведенні, напрацьований за участю провідних практикуючих юристів та зареєстрований наприкінці 2015-гороку.
Проект передбачавзокрема заборону тимчасового вилучення комп’ютерної техніки. Натомістьпропонував, за необхідності отримання інформації, копіювання даних, що містяться вінформаційно-телекомунікаційних системах об’єкта обшуку.
Також даний законопроект унормовував виключнівипадки для застосування силових підрозділів під час обшуків – лише на підставіухвали слідчого судді, та лише щодотяжких та особливо тяжких злочинів.
Серед інших перевагдокументу – гарантований доступ адвоката до процесу обшуку на будь-якому йогоетапі, регламентування обушку лише як виняткової дії.
Знадобилося більшероку, аби даний документ було розглянуто у парламенті. Проте, не зважаючи наусі його переваги, які б посилилизахищеність бізнесу та дозволили б продовжувати роботу підприємств у штатномурежимі навіть після обшуку, у лютому 2017-го проект було відхилено.
Далі були гучні заявивід очільників правоохоронних структур про недопущення тиску на бізнес, протетільки за перше півріччя 2017-го року за даними Мінюсту було зареєстрованомайже 60 тисяч обшуків у представників бізнесу! Це на порядок більше, ніж упопередні роки: у 2015-му – 73 тисячі, у 2016-му – 95 тисяч.
До речі, щодо процедуриобшуків, то тут давно варто було звернути увагу на досвід прогресивних країн.Наприклад, у Нідерландах під час обшукуправоохоронці техніку, як правило, не вилучають, а здійснюють копії ізжорсткого диска, аби не отримати зустрічні позови.
Законопроект № 7275,поданий Кабміном, є хоч і необхідною,проте запізнілою і до того ж недосконалою реакцією на проблему.
Основні його переваги –це:
Альтернативний проект7275-1, який не знайшов підтримки парламентарів, містив ще кілька важливих норм, які, на жаль,не відображені в урядовому законопроекті
Він, наприклад, передбачав можливість утримання вилученогомайна стороною обвинувачення лише в разі його арешту на підставі ухвали суду.Адже сьогодні слідчі та прокурори продовжують ганебну практику попередніх років- з клопотаннями про арешт не звертаються, безпідставно утримують вилучене вході обшуку майно, обґрунтовуючи свою бездіяльність наявністю в ухвалі слідчогосудді про обшук дозволу на вилучення конкретного майна.
Також проект пропонував можливість оскарженняв апеляційному порядку ухвал слідчого судді про надання дозволу на обшук.
Окрім цього, вінліквідовував і проблему невизначеності строків проведення експертиз вилученоїтехніки, адже на сьогодні вилучені для експертизи предмети інколи понад рік неповертаються до власників.
Очевидним є і те, щоальтернативний проект Закону пропонував більш збалансовану процедуру та переліквипадків, за яких є можливим вилучення техніки і обладнання під час обшуку.Адже у цьому контексті урядовий законопроект містить численні прогалини ілазівки, які можуть бути використані для зловживань недобросовіснимиправоохоронцями та зрештою девальвують усі позитивні новели урядового законопроекту.
Крім того,альтернативний проект позбавлений тих недоліків, які є в урядовому проекті,стосовно визначення випадків допустимого вилучення техніки. Ні базовимизаконодавчими актами, ні урядовим проектом не визначено понять «обмеженнядоступу власником до інформаційних систем» та «система логічного захисту». Дотого ж, із змісту не зрозуміло, чи доступ обмежується власником безпосередньодо електронних інформаційних систем чи до інформації, що міститься в них. Такіоціночні конструкції дозволять вилучати під час обшуку від смартфонів з паролемдо серверів.
Окрім цього, вурядовому проекті є негативна норма щодо дозволу на вилучення техніки під часобшуку без ухвали слідчого судді або право слідчого на тимчасове вилучення техніки для експертизи, якщо підчас обшуку виявиться, що вона захищенапаролем. Начебто логічна норма в українських реаліях, де правоохоронці рідкоколи володіють спеціальними знаннями у сфері технологій, може стати підставоюдля необмежених вилучень техніки.
Враховуючи прогалиниурядового проекту, сама ідея закону, якаполягає у зменшенні тиску на бізнес, втрачає будь-який сенс.
Зрештою, ухваленняодного закону під гучні оплески та обіцянки припинити тиск на бізнес ситуаціюкардинально не змінять.
Зрушити її з мертвоїточки можна лише змінивши філософію ставлення до бізнесу. Сьогодні, на 27-муроці незалежності, підписавши Угоду про Асоціацію з ЄС, Україна й досіперебуває у реаліях «совкового» ставлення до комерційної діяльності як дозлочину, а підприємців – як до правопорушників, що наживаються за рахунок інших громадян та держави.
І замість збільшенняінвестиційної привабливості країни ми спостерігаємо як росте інвестиційна привабливість служби векономічних підрозділах правоохоронних органів. Адже злочинами у сфері господарськоїдіяльності «займаються» не тільки підрозділи податкової поліції (що вже майжерік перебуває у напівлегальному становищі), але й СБУ, яка мала б слідкувати забезпекою держави, і поліція, що покликана бути на сторожі громадської безпеки.Фактично в Україні немає жодногоправоохоронного органу, який би не «цікавився» економічними злочинами.
Єдиний дієвий вихід ізситуації, що склалася, - це нарешті створення одного, але ефективного інезалежного від високопосадовців органу, що буде розслідувати злочини у сферіфінансових ресурсів держави та економічної безпеки. Саме таким органом мала бстати Служба фінансових розслідувань, створення якої гальмується вже третійрік.
Зрештою, скільки бзаконів із гучними назвами «про покращення інвестиційного клімату» ми неприйняли, і як би високо Україна не піднімалася б у рейтингу Doing Business,кінцевий успіх полягає в першу чергу у концептуальній зміні ставлення добізнесу як до основи функціонування успішної держави.