Євроінтеграція знизу
Доки вище керівництво держави узгоджує останні деталі Угоди про асоціацію з ЄС та зони вільної торгівлі, українські регіони просувають інтеграцію власними силами. І небезуспішно.
Днями на базі єврорегіону «Ярославна» (Сумська область України та Курська область РФ) пройшло ювілейне, 40-ве засідання Генеральної Асамблеї європейських прикордонних регіонів. Це, свого роду, саміт представників понад 100 єврорегіонів з 30 країн. На жаль, напередодні заходів «Східного партнерства» у Варшаві, ця подія залишилася поза увагою громадськості, хоча ВПЕРШЕ з 1971 року міжнародний інтеграційний форум такого рівня відбувся ПОЗА МЕЖАМИ ЄВРОСОЮЗУ, на території єврорегіону, заснованого Україною.
Під час спілкування з Генсеком АЄПР (Асоціації європейських прикордонних регіонів) Мартіном Гуілєрмо-Раміресом пролунало декілька тез, гідних уваги як представників вітчизняного бізнесу, так і посадовців, що відповідають за євроінтеграцію України.
По-перше, пан Рамірес заявив, що АЄПР вбачає в Україні майбутнього повноправного члена Євросоюзу: «Я маю багато однодумців, які підтримують мене у тому, що Україна має вступити до ЄС. Це не лише представники АЄПР із України, але і, наприклад, з Німеччини. Вони розуміють, що Україна має визначальне значення для ЄС, і вона має стати членом Європейського Союзу.
Також Україна займає ключову позицію і відіграє велику роль у співпраці Європи і Росії. Я не впевнений, що Росія буде членом ЄС, скоріше, наші стосунки залишаться такими, як є. Але от говорячи про Україну, ми повинні згадати, що вона знаходиться у центрі Європи і є дуже важливою країною для ЄС».
Другу тезу Генсек АЄПР озвучив губернатору Сумщини Юрію Чмирю. «За ці роки ви разом зробили значно більше, ніж деякі єврорегіони Західної Європи протягом десятиліть, - зазначив пан Рамірес. - …Якраз проблематика вашого єврорегіону, досвід її вирішення стане одним із кроків розвитку прикордонного співробітництва в усій Європі».
Нарешті, третя позиція: Євросоюз готовий співпрацювати і надавати допомогу тим єврорегіонам, які знаходяться навіть поза межами ЄС: «Адже в Європі, не тільки серед держав-членів ЄС, а у всій Європі є багато прикордонних регіонів. Більшість із них знаходяться на периферії, тому у них не досить розвинена інфраструктура, і вони потребують нашої допомоги.
Водночас, я вважаю, що у прикордонних регіонів є великі перспективи розвитку. І тому нашим головним завданням є скооперувати, об’єднати зусилля і можливості Євросоюзу, національних урядів і регіональної влади щодо підтримки розвитку прикордонних територій. Нещодавно нам вдалося внести це питання на розгляд ключових структур Євросоюзу і підписати угоду щодо розвитку прикордонних територій… Я сподіваюся, що між Сумською та Курською областями буде підписано необхідні угоди, аби дати єврорегіону додаткові можливості для наукового, економічного, культурного співробітництва, спрощення питань перетину кордону. АЄПР вітала би такий крок. Буде дуже добре, якщо цю тему підтримає керівництво ЄС, України і Росії. Тобто будуть надані необхідні ресурси і повноваження для продовження вашого інтеграційного процесу.
Якщо вони не зроблять це найближчим часом – ми їм про це нагадаємо».
На чому ґрунтуються такі оптимістичні висновки і плани єврочиновника?
Саме органи управління єврорегіону «Ярославна» стали двигуном процесу спрощення перетину кордону жителями обох областей – лише за півтора роки відкрито 11 нових пунктів пропуску.
В рамках єврорегіону вдалося досягти чималого економічного ефекту від спільних міжнародних ярмарків – Корінного в Курській області та Миропільського в Сумській.
Саме «Ярославна» дала можливість підписати двосторонні угоди та здійснювати науковий обмін між університетами обох регіонів, спростити дослідникам доступ до архівів Сумської та Курської областей тощо.
Тому очевидно, що інтеграційне об’єднання Сумської та Курської областей нині цілком вкладається у головний принцип європейської регіональної політики: здійснення спільного скоординованого стимулюючого впливу на загальноекономічні процеси в межах єврорегіону. І саме Сумщину можна розглядати як приклад реалізації європейської транскордонної практики поза межами ЄС.
Отже, те, що робиться керівництвом держави «зверху», досить успішно доповнюється тим, що роблять регіони «знизу».
Втім, якщо ми і наздоганяємо Європу, то дуже повільно. Адже поки у нас із державами-сусідами діють різні, неузгоджені системи зовнішньоекономічної діяльності, митні тарифи, податкові системи – все те, що гальмує пожвавлення прикордонної торгівлі і спільного виробництва, в ЄС уже запроваджують механізми EGTC – європейських об’єднань територіального співробітництва. Якщо стисло – це надання єврорегіонам статусу юридичних осіб, що дозволяє їм ставати суб’єктами двосторонніх відносин з урядами обох країн, керівництвом ЄС, окремими органами влади та господарюючими суб’єктами. Але це вже окрема тема…
