Між кордоном і розеткою: як зникають імпортні кіловати та хто платить за простої
Юридична “бермуда”: як ваш імпортний кіловат “зник” між європейським трейдером та обленерго — і хто тепер заплатить за простій заводу
На початку листопада Україна опинилася в енергетичній ситуації, яка нагадує містичну легенду. Енергія куплена, гроші сплачені, документи підписані — але електрики немає.
Постачальник каже: “Ми все доставили”. Обленерго відповідає: “Ми нічого не отримували”. А бізнес стоїть.
Це і є юридична “Бермуда” українського імпорту енергії — зона, де кіловати зникають не через техніку, а через право.
“Точка передачі”, якої не існує
Ключ до проблеми — це визначення “точки передачі”.
У типовому EFET-контракті (європейський стандарт для торгівлі енергією) фіксується момент, коли продавець вважається таким, що виконав свої зобов’язання: на кордоні енергетичних систем.
Тобто європейський трейдер технічно “відпустив” енергію ще на польській або словацькій стороні.
Українське ж законодавство — через договори з Укренерго та Обленерго — визнає передачу лише після фізичного підтвердження прийому в мережу.
Якщо на цій ділянці трапляється будь-яка розбіжність у профілях, синхронізації чи балансуванні — кіловат “зникає”.
Формально — він існує у звіті європейського трейдера.
Практично — його немає у споживача.
І найгірше — жодна зі сторін не несе пряму відповідальність.
Хто платить за “дірку” між системами
З точки зору європейського постачальника — усе прозоро: енергія поставлена до кордону.
З погляду українського оператора — нічого не отримано, бо не пройшло через верифікацію балансів.
Результат: завод платить двічі — за імпортний контракт і за аварійну енергію від Обленерго.
Іноді навіть більше — через штрафи за невиконання власних комерційних зобов’язань.
У листопаді 2024 року одна з металургійних компаній у центральному регіоні втратила понад 1,2 млн євро через невідповідність даних між словацьким трейдером та українським оператором системи розподілу. Історія завершилася судом — без переможця: кожна сторона довела, що діяла “у межах контракту”.
Анатомія “бермудського трикутника”
Європейський трейдер — вважає поставку виконаною на точці ENTSO-E interconnection.
Укренерго / Обленерго — не визнає передачу без верифікації у внутрішніх облікових системах.
Промисловий споживач — залишається без енергії та без правових інструментів компенсації.
Цей трикутник створює “юридичний вакуум”, у якому втрачається відповідальність.
Як бізнесу не потрапити у “бермуду”
Визначте чітку точку переходу ризику У контрактах на імпорт обов’язково прописуйте момент, коли право власності та ризик втрати переходять від трейдера до покупця — не раніше фактичного прийому в українську мережу.
Інтегруйте EFET-контракти з українськими договорами EFET не передбачає автоматичної узгодженості з умовами Обленерго. Необхідна юридична зв’язка між документами через окремий Annex of Delivery Confirmation.
Вимагайте подвійного підтвердження передачі Складіть умову, що поставка вважається дійсною лише після спільного акта звірки ENTSO-E + Укренерго.
Додайте “Loss Allocation clause” Визначте, хто несе ризик втрат енергії на перетині систем. Без цього пункту весь ризик лягає на покупця.
Впровадьте систему моніторингу балансів у реальному часі Це недешево, але дозволяє виявляти розриви на ранній стадії. У 2025–2026 роках саме такі рішення стають стандартом для великих споживачів.
Системна проблема 2025–2026
Згідно з оцінками Energy Markets Observatory, до 2026 року понад 40% імпортних угод з електроенергією в Україні проходитимуть за прямими контрактами з європейськими трейдерами.
Без уніфікації точок обліку та єдиної юридичної бази це створить мільярдні ризики для промисловості.
Поки регулятори не створять міжсистемний арбітраж ENTSO-E ↔ Укренерго, кожен контракт залишається міні-Бермудами.
Висновок
Енергетичний імпорт без юридичної адаптації — це не стратегія, а рулетка.
У ній виграє той, хто першим зрозуміє: право — це єдина стабільна мережа, коли енергетична дає збої.
