Кожен сам за себе. Чому провалилась державна стратегія вакцинації?

2021 рік в Україні мав пройти під знаком боротьби з пандемією COVID-19. Надії на успіх в ній були пов’язані з масовою вакцинацією.

При цьому, задовго до початку кампанії було очевидно, що вакцина буде в Україні в дефіциті. Перша угода на закупівлю 1.8 млн доз китайського “Coronavac” була укладена  МОЗ лише 30 грудня 2020 року. На той час країни Європи вже встигли законтрактувати сотні мільйонів доз вакцин. За тодішніми розрахунками The Economist Intelligence Unit Україна могла б отримати широкий доступ до вакцин не раніше другої половини 2022 року.

З огляду на це, принципове значення мусив би відіграти ефективний розподіл вакцин між групами ризику. Це дозволило б знизити смертність як від прямих наслідків хвороби, так і від колапсу медичної системи. Щоб організувати процес належним чином, 24 грудня 2020 року МОЗ прийняло так звану Дорожню карту із впровадження вакцини від COVID-19.

Стратегія порятунку

Своїм основним завданням Карта декларувала охоплення вакцинацією не менше 50% населення України протягом 2021—22.

Вона визначала 5 етапів реалізації цього плану та групи ризику, які мали бути вакциновані на кожному з них. Наприклад, на першому етапі вакцину мали отримати медики, які працюють з хворими на коронавірус, пацієнти і персонал інтернатів для літніх людей, а також військовослужбовці ООС — разом 367 тис осіб. На другому — решта медиків, соціальні працівники та люди у віці від 80 років, тощо.

Також були описані способи проведення масової вакцинації:

а) мобільними бригадами — для медперсоналу, військових, пацієнтів інтернатів, тощо;

б) на базі пунктів вакцинації — для інших груп ризику. 

Окремо було обумовлено, що Дорожня карта буде переглядатися, щоб врахувати багато “невідомих перемінних”, зокрема, рівень доступності самої вакцини. 

На перший погляд, схема виглядала струнко і логічно. Але саме в цій зовнішній стрункості і полягала її системна вада.

Без плану “б”

Для мінливих умов епідемії, Дорожня карта — надміру жорстка і неадаптивна. Групи ризику згідно з нею мають бути вакциновані виключно у встановленому порядку, одна за одною. Але що робити, якщо кількість охочих щепитися виявиться меншою за заплановану?

Ця проблема виникла уже в перші тижні кампанії, коли мобільні бригади робили виїзди на місця для вакцинації медиків, пацієнтів притулків і військовослужбовців. Єдиною доступною на той момент вакциною була AstraZeneca Covishield, яка поставлялась у флаконах по 10 доз. При цьому, за інструкцією, зберігати відкриті флакони можна лише на протязі 6 годин, після чого невикористані дози потрібно утилізувати. 

Саме так з'явилось поняття “залишків”. У випадку, якщо людина з групи ризику відмовлялася від вакцини, Дорожня карта просто не давала жодного запасного варіанту. В результаті, дози доводилося викидати.

Вакцинація для "обраних"

Усвідомивши цю проблему, МОЗ вже 1 березня видало наказ, яким пропонувало вакцинувати невикористаними дозами так званих “публічних та громадських діячів”. Це мало на меті “підвищити довіру населення до вакцинації”. Одними з перших, хто скористалися цією можливістю стали Міністр охорони здоров’я М. Степанов та Президент України Володимир Зеленський.

Втім, наказ не розтлумачував, хто такі “публічні діячі” і яким чином їх мають відбирати для участі в показових вакцинальних сесіях. Це по суті дало право координаторам кампанії на місцях визначати на власний розсуд, хто входить в цю категорію.

З одного боку, вакцинували таких суспільних авторитетів, як голова Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук) та письменник Сергій Жадан. З іншого, соцмережі рясніли прикладами того, як вакцину отримували досить випадкові люди - від журналістів до власників туристичних агенцій. Найбільший резонанс спричинила історія з масовою вакцинацією працівників агрофірми “Агропродсервіс”, що належить  дружині нардепа І. Чайківського. Після критики з боку громадськості, влада спершу випустила роз’яснення, що під “публічними діячами” слід розуміти учасників бойових дій на Сході України, народних депутатів міністрів та культурних діячів у віці від 60 років, а з 16 квітня зовсім скасувала цю норму.

Організований хаос

22 березня в Україні офіційно стартував другий етап кампанії, на якому була відкрита мережа пунктів вакцинації по всій країні. Згідно з Дорожною картою, з 2.5 млн, що мали отримати вакцину на цьому етапі, 1.8 млн —  люди у віці від 80 років. За даними МОЗ, ризик смертності від коронавірусу в цій групі — до 10%. Оскільки на складах в той момент знаходилося лише трохи більше 400 доз вакцини, очікувано було, що значна їхня частина буде спрямована саме на щеплення літніх людей. 

Однак за наступні 1.5 місяці було вакциновано лише близько 50 тисяч осіб у віці від 80 років. При цьому, вже із 17 березня офіційно розпочалась вакцинація силових структур — поліції, Нацгвардії та Прикордонної служби, які за Дорожньою картою мали належати до третього етапу.

МОЗ пояснило це тим, що декілька етапів можуть “відбуватися одночасно”. Яким чином при цьому має зберігатися пріоритетність доступу до вакцин, у міністерстві не уточнювали.

Також була озвучена можливість організовано вакцинуватися робочим колективам від 50 осіб. Правда, для цього в Україну, за словами Головного санітарного лікаря В. Ляшка має бути поставлена достатня кількість вакцин. Станом на 10.05 на складах знаходиться 373 тисяч доз вакцини, що є нижчим за рівень кінця березня. Чи можна вважати таку кількість “достатньою”? Адже за повідомленнями, з 11 числа у Львові вже стартувала організована вакцинація місцевих ай-ті компаній на стадіоні Арена-Львів.

Для тих же, хто не покладається на роботодавця, існує альтернативний спосіб отримати вакцину — прийти в найближчий пункт вакцинації і спитати про наявність “залишків”. В останні тижні таким варіантом скористалися сотні українців усіх вікових груп.

В результаті, за один тиждень з 3 по 9 травня було вакциновано лише 5.3 тис осіб у віці від 80 років в порівнянні з 23 тис. у віці від 20 до 39 років.

Quo vadis?

Відтак, можна констатувати, що Дорожня карта припинила своє існування, як план поетапної вакцинації населення. Зараз процес відбувається цілком хаотично. І це при тому, що станом на 11 травня першу дозу отримали лише 865 тисяч людей (близько 2% населення). Раніше всі провали можна було пояснити дефіцитом вакцин, однак в найближчі місяці очікується постачання в Україну кількох великих партій вакцин — AstraZeneca і Pfizer — на кілька мільйонів доз. І тепер все залежатиме насамперед від рівня організації кампанії.

Схоже, що законтрактувавши відносно значні партії вакцин, МОЗ розслабилось і забуло про те, а для чого власне проводить вакцинацію. На піку 2 хвилі коронавірусу, в Україні щодня помирало понад 400 людей. Без швидкого щеплення вразливих груп, під час нового спалаху цей сумний рекорд може бути перевершений.

На нашу думку, Дорожню карту не час викидати на смітник, а навпаки — варто її актуалізувати. Зокрема, зробити можливим доступ до вакцин усіх груп населення, але у жорсткому порядку пріорітетності. Також варто налагодити роботу координаторів у регіонах, які повинні активно залучати групи ризику до процесу. Доцільно провести комунікаційну кампанію, в якій би пояснювалось чітко, як і де людина може отримати вакцину. Також МОЗ і НСЗУ слід приділяти увагу порушенням Дорожньої карти на місцях та застосовувати санкції до медичних закладів, які допускають порушення.

Лише такий комплексний підхід дозволить виконати програмну мету кампанії — сформувати імунітет проти COVID-19 у населення. А це в свою чергу не лише врятує сотні життів, але і кине рятувальне коло економіці, виснаженій низкою локдаунів.