При вирішеннісудових спорів щодо питань пов’язаних зстраховими договорами, аналізуючи матеріали, що надаються до суду, хочетьсязазначити, що судова практика доситьрізна відносно цієї категорії справ. Тому враховуючи власну позитивну практикута постанови і роз’яснення ВССУ хочетьсявнести певні роз’яснення для тих хто стикався з проблеми в страхування.
Найбільш поширені категорії спорів є добровільнестрахування та обов’язкове страхування, що регулюються Законом № 1961-IV.
Відповідно до ст. 8 Закону№ 85/96-ВР страховий випадок — це подія, передбачена договором страхування абозаконодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховиказдійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику,застрахованій або іншій третій особі. Яка саме подія визнаєтьсястраховим випадком має бути детально зазначено у договорі страхування.
Хочузвернути увагу на те, що учасники страхових правовідносин об’єднують поняття «страховавиплата» і «страхове відшкодування», а закон їх чітко розмежовує.Отже:
- Страхова виплата – це грошовасума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування принастанні страхового випадку;
- Страхове відшкодування – це страхова виплата,яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майновогострахування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Рішення про відмову у здійсненні страхової виплати приймається страховикому строк, не більший за передбачений договором і правилами страхування, таповідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Така відмова може бути оскаржена всудовому порядку.
Вирішуючи спори щодо відмови страховика у здійсненні страхової виплати задоговорами страхування, суди керуються як ст. 991 ЦК, так і ст. 26 Закону №85/96-ВР, в яких перелічені підстави для відмови майже ідентичні. При цьомувідповідно до ст. 991 ЦК страховик має право відмовитися від здійсненнястрахової виплати у разі:
– навмисних дійстрахувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщовони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов’язаних ізвиконанням ними громадянського чи службового обов’язку, вчинених у станінеобхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя,здоров’я, честі, гідності та ділової репутації;
– вчиненнястрахувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування,умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
– поданнястрахувальником завідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або профакт настання страхового випадку;
– одержаннястрахувальником повного відшкодування збитків за договором майновогострахування від особи, яка їх завдала;
– несвоєчасногоповідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страховоговипадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру тарозміру збитків;
– наявності іншихпідстав, встановлених законом.
На практиці досить часто виникають спірні питання стосовно застосуваннявимог п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК щодо неповідомлення страховика про настаннястрахового випадку у строк, встановлений договором, і створення йому такимчином перешкод у визначенні обставин,характеру та розміру збитків. Наслідком невиконання страхувальником цьогообов’язку є відмова страховика від здійснення страхової виплати відповідно доп. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК страховик має право відмовитися відздійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальникомбез поважних на те причин про настання страхового випадку.
Згідно з законом на страхувальника покладено обов’язок повідомитистраховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором,правове значення має повідомлення страховика про настання страхового випадку устрок, який дає страховику можливість дослідити обставини справи та дійтивисновку про визнання його страховим випадком чи відмову в цьому. Самфакт порушення страхувальником визначеного договором страхування строку поданнядокументів, що стосуються страхового випадку, за наявності факту своєчасногоповідомлення страховика про настання страхового випадку не може бути підставоюдля відмови від здійснення страхової виплати.
За змістом ч. 1 ст. 991 ЦК та ч. 1 ст. 26 Закону № 85/96-ВР страховик має правовідмовитися від здійснення страхової виплати у разі одержаннястрахувальником повного відшкодування збитків за договором майновогострахування від особи, яка їх завдала. Отже, якщо суд уже вирішивпитання щодо відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП винноюособою, то під час розгляду справи про відшкодування такої шкоди за рахунокстраховика суд має з’ясувати, чи виконане таке рішення, тобто чиодержав потерпілий відшкодування збитків від винної особи.
Слід враховувати,що відповідно до ч. 2 ст. 991 ЦК договором страхування можуть бути передбаченітакож інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо цене суперечить закону.
З цього приводу необхідно зазначити таке. У ст. 979 ЦК, ст. 16 Закону №85/96-ВР роз’яснено, що за договором страхування страховик зобов’язується уразі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі,визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальникзобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Тобто, виходячи зі змісту цих норм, можна зробитивисновок, що коли виникає страховий випадок, страховик зобов’язаний виплатитистрахове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише втому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодилостраховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватисьокремо у кожному випадку.
Зокрема, несвоєчасне повідомлення страховика пронастання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови відстрахового відшкодування, а лише в тому випадку, коли воно позбавляє страховикаможливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо будедоведено, що відсутність у страховика відомостей про це могло вплинути на йогообов’язок виплатити страхове відшкодування.
Слід також враховувати, що закон пов’язує обов’язок страховика здійснитивідшкодування саме зі страховим випадком, а не з наданням певних доказівстрахувальником. Зокрема, відсутність довідки ДАІ не є підставою для частковоговідшкодування чи відмови у ньому.