Доброчинність вимагає системного підходу

Зростанняактивності українських громадян в заходах, пов’язаних із благодійністю таволонтерством, в часи, коли країна переживає труднощі і скруту, є беззаперечнопозитивним явищем. Велика кількість людей відчуває себе частиною цілого таздійснює свій вклад у формування громадянського суспільства.

Благодійністьта фандрайзінг у світі мають давні традиції і часто отримують підтримку з бокудержави, як, наприклад, у США. Відповідно, дана діяльність урегульована законодавчота у низці етичних кодексів на рівні фандрайзінгових асоціацій.

Виходячиіз світової практики, благодійна діяльність не є «костилем» держави, способом перекладаннячастини обов’язків держави на свідомих активних громадян і на бізнес,  а становить частину культури кожногогромадянина та його духовної потреби допомагати слабшим за себе, є результатомусвідомлення відповідальності громадянина про загальне суспільне благополуччя.

Розвитокблагодійності в Україні має свої особливості. Ще нещодавно вона була абозасобом реклами тієї чи іншої бізнес-структури, або питанням престижу дляокремих індивідуумів. Суспільство ж в активному розвитку благодійності участімайже не брала, відповідно, культура благодійності в ньому залишалася нанизькому рівні. Це підтверджується дослідженнями організації CharitiesAid Foundation, що регулярноскладає World Giving Index (Всесвітній індексблагодійності). Так, у 2012 році Україна посідала 111 місце із 153 країн світу, а за даними2017 року Україна посідає 90 місце.

Крімцього, в цій сфері на жаль, існують проблеми з прозорістю витрачання коштів.Зокрема, в ЗМІ регулярно зустрічається інформація про випадки зловживаннядовірою громадян і шахрайство. Звідси – низький рівень довіри до діяльностіфондів і небажання з боку населення надавати підтримку нужденним черезблагодійні організації.

Змінаставлення людей до благодійності – це системна діяльність. Тут дуже важливевироблення критеріїв довіри до фондів. Це може відбутися при дотриманні двохумов: благодійна спільнота повинна прийти до того, щоб об'єднатися всаморегулюючу асоціацію, яка б була знаком якості, а держава – позначитилегальні «правила гри», встановити економічні стимули для розвитку благодійності.

На жаль, сьогодні участь держави щодо врегулюванняпроблем благодійництва є пасивною, а існуючий закон «Про благодійну діяльністьта благодійні організації» лише підкреслюєочікування законотворців на те, що благодійники будуть залучені до виконання зобов’язаньдержави. Так, згідно п.1 ст.3 вищевказаного Закону «цілями благодійноїдіяльності є надання допомоги для сприяння законним інтересам бенефіціарів усферах благодійної діяльності, визначених цим Законом, а також розвиток іпідтримка цих сфер у суспільних інтересах». Тобто, якщо в західноєвропейськійтрадиції мета благодійності – це суспільна користь, то згідно чинногозаконодавства України, благодійність – це своєрідний вид виконанняблагодійниками обов’язків держави по забезпеченню інтересів громадян (юридичнихосіб, територіальних громад).

Уреальності, в соціальній сфері діють ті ж правила, що і в бізнесі. Благодійнийфонд – те ж підприємство. Тільки воно не виробляє метал та будматеріали, астворює соціальні (наприклад, природоохоронні) проекти. Щоб вони мали успіх,керівник повинен, як і у випадку з будь-яким продуктом, чітко прорахувати, наяку цільову аудиторію розрахований проект, як його просувати, скільки він маєкоштувати.

Незалежно від позиції держави, для бізнесу, окрімсоціальної відповідальності перед трудовим колективом, державою та суспільствомщодо сплати податків, виконання соціально-економічних, екологічних зобов’язань,благодійність є видом соціальної відповідальності найвищого ґатунку.

Якщопростежити еволюцію благодійної діяльності на прикладі нашого підприємства, ТОВ«Побузький феронікелевий комбінат», необхідність наступних управлінських кроківїї розвитку стає очевидною. Створений в 2013 році благодійний фонд «Розвиток Побужжя» спочатку мав наметі допомогу мешканцям селища та працівникам підприємства. Сьогодні він надає істотну допомогу не тількиокремим громадянам, але і інфраструктурним, культурним, освітнім, екологічнимпроектам регіонального масштабу. Так, за чотири роки існування фонду було надано допомоги на суму 7,3 млн.грн., крім постійної допомоги нужденним та невиліковно хворим мешканцям селища,Фонд постійно опікується розвитком соціальної інфраструктури смт Побузьке.

У переважній більшості ця допомога здійснювалась запринципом задоволення потреб «за вимогою». Тобто до благодійного фондузвертались люди, що потребували допомоги, активісти чи місцева влада, і фондприймав рішення про виділення коштів. Сьогодні,коли фонд «виріс» до більш об'ємних завдань, досить гостро постало питаннясистематизації підходу до прийняття рішень.

На мій погляд, у подібній діяльності підприємствам тай просто небайдужим громадянам необхідно дещо змістити акценти. А саме, для реалізації довгострокових системнихпрограм розвитку регіонів та місцевих громад через благодійні фонди, об'єднатизусилля і матеріальні ресурси, виробити уніфіковану структуру управлінняблагодійними організаціями, спільно створити комунікаційні площадки дляобговорення та відбору проектів, об'єднатися у саморегулюючий орган таініціювати діалог з державою на предмет встановлення єдиних правил дляблагодійних організацій.

Системністьу підході до благодійної діяльності вкрай важлива. Застосування бізнес-практик,прозорість і розвинене законодавство можуть допомогти налагодити процесблагодійної діяльності, зробити з кожного фонду організацію що системнорозвивається, вся міць і сила якої не будуть спрямовані виключно на пошук грошейна якийсь окремий проект, а допоможуть їй самостійно існувати, зміцнюючи довірудо індустрії і органічно збільшуючи кількість людей і проектів, яким вона можедопомогти.