За своїми розмірами державний сектор України єодним із найбільших у Європі. У нас функціонує більше 4000 суб’єктівгосподарювання державної частки.
У 2015 році Кабінет міністрів затвердив перелікоб’єктів державної власності, що підлягають приватизації (постанова Кабінетуміністрів №271 від 12 травня 2015 року). За пропозиціями уповноважених органівуправління до переліку було включено понад 300 державних об'єктів, якіпідлягають приватизації.
Зокремапідпадають під приватизацію підприємства добувної промисловості, енергетичноїта нафтогазової, транспортної та будівельної галузей, сільського господарства,а також хімічної промисловості.
Однак, з огляду на досвід країнОрганізації економічного співробітництва та розвитку, процес приватизаціїзазвичай проходить доволі поступово. Наприклад, Іспанія здійснювала продаждержавних підприємств майже 20 років. Реалізація програми приватизації в Канадіпочалася у 1985 р. і триває до сьогоднішнього дня, при цьому до 1997 року булоприватизовано лише 26 державних підприємств. У Великобританії команді МаргаретТетчер за 10 років вдалося продати тільки 20 державних підприємств, у Мексиціза 6 років було приватизовано 150 компаній. Польща за весь приватизаційнийперіод змогла зменшити частку державних підприємств до 70 компаній, тоді як напочатку їх було 8453.
Але мабуть суттєва відмінність України в тому, щоми змушені продавати підприємства по демпінговій ціні 0,68 млрд дол. США за 300підприємств. Тут грають роль і військовий конфлікт на Сході країни, йекономічна криза, наслідком якої є необхідність шукати додаткові джереладоходів до державного бюджету.
Найбільшуспішний досвід продажу державних компаній, що прямо вплинув практично на всікраїни світу, належить Великобританії. Вона розпочала цей процес ще у 1979році. Приватизація охопила такі великі компанії, як British Airways, BritishGas, British Petroleum, British Steel, а також підприємства комунальногогосподарства. Програма з приватизації тривала до 1995 року і принесла державі134 млрд дол. У результаті великомасштабної британської приватизації розміридержавного сектора скоротилися на 2/3. При цьому, Великобританія збільшилакількість індивідуальних акціонерів з 4 млн осіб у 1983 році до майже 10 млн у1995 р.
Показовою була стратегія уряду Тетчер, яка передбачала створення доступнихакцій для дрібних акціонерів. Це дозволило розповсюджувати їх серед населення,що також сприяло наступному сприятливому психологічному клімату для подальшихемісій. Таким чином, наприклад, акції компанії British Telecom були проданімайже двом мільйонам осіб, у тому числі 200 тисячам співробітникам самоїкомпанії.
Це дуже актуально для України, де в умовах кризибанківського сектора фізичні особи втратили останню можливість пасивнихінвестицій у формі депозитів. Таким чином могли б з’являтися нові інвестиційніінструменти.
Питання приватизації державних підприємств дляУкраїни сьогодні вкрай актуальне. З одного боку, існуючі державні активи – цемасштабне джерело корупції, оскільки більшість з них працюють в інтересахокремих бізнес-груп, з іншого боку, велика частка є просто збитковими. А нашадержава, на жаль, немає грошей на їхній розвиток. Наприклад, збитки найбільшихдержкомпаній у 2014 році становили 101 млрд грн, у першому кварталі 2015 року –9,7 мільярда гривень.
З метою попередження подальшого руйнування тазанепаду підприємств потрібна передача новим власникам, які мотивовані врозвитку та прибутковості.
Для проведення якісної процедури приватизації державних підприємств в Українівважаю за необхідне:
- врешті-решт проголосувати Верховною Радоюзаконопроект №2319 про приватизацію державних підприємств, який 8 грудня 2015 удесятий раз не було проголосовано(!);
- врахувати досвід інших країн, зокремаВеликобританії, у частині системи регулювання діяльності природних монополій упісляприватизаційний період, що включало ліцензування та контроль над цінами.