Будь-який сучасний політичний, військовий чисуспільний конфлікт містить інформаційну складову.Показовим є конфлікт між новою українською владою та російськимитерористами.
Інформаційна війна - один з найголовніших елементів протистояння на Донбасі та причина легкоїанексії Криму Росією.Свідоменагнітання антиукраїнської істерії під час Євромайдану призвело до того, що вКриму не знайшлося критичної маси людей, здатних чинити опір окупації. Затезросла кількість тих, хто зрадів анексії.
Отже, якою є розстановка сил сьогодні?
Росія заздалегідь створила централізовану систему пропаганди своїх ідей іцінностей, а також дискредитації ідей, поширених у Європі. Дискредитує Москва ісаму ідею незалежності колишніх радянських республік, в тому числі України.
Останнім часом у Росії також активно впроваджуються ідея російськогомесіанізму та концепція "обложеної фортеці" - мовляв, всі проти нашоївеликої держави.
Толерантність подається як потурання розпусті, прагнення змінити владу - якпрояв фашизму або впливу США, робота неурядових громадських організацій - якпідривна діяльність. Натомість штучно створюється культ сили та авторитарноївлади, поширюється ідея необхідності повернути порядки СРСР.
Ця пропаганда здійснюється через пресу, інтернет і телебачення - невипадково сепаратисти захоплюють телевежі для ретрансляції російських каналів.На зарплаті у російської влади сидять цілі групи "тролів", які або видаляютьнебажану інформацію, або перетворюють цікаву для публіки тему на "помийнуяму".
Що маємо в Україні? Пропагандистська машина в Україні надто повільна інеорганізована. Телебачення у більшості випадків ще має довіру, але всезалежить від стосунків власника каналу з діючою владою.
Крім того, рівень телевізійної пропаганди у Росії є настільки високим, щопісля зміни влади в Україні значна частина глядачів, які дивилися українськіканали паралельно з російськими, тепер надають перевагу російським.
Більш-менш об'єктивна картинка, яку тепер почали давати українські канали,виглядає менш переконливою, ніж професійна російська пропаганда.
В інтернеті справи йдуть набагато краще, однак тут і досі нема професійногопідходу. Нема системних дій влади - все зав'язане на ініціативах громадськості.Ці потуги виглядають цілком пристойно, але на відміну від професійнихпропагандистських акцій вони не мають значного впливу.
Так, ці ініціативи виглядають переконливіше, але їх сукупна потужність непробиває психологічний бар'єр самозахисту, створений під впливом російськоїпропаганди. Отже, треба діяти більш організовано, залучаючи професійнихпропагандистів.
Головними повинні бути наступні тези.
1. Без України Донбас не виживе. Сепаратизм - це авантюра.
2. Федеративна Україна - це корупція та злочинність на місцях, яку нереальноподолати. Це шанс повернення до влади старих казнокрадів.
3. Росія Донбас не прогодує. Вона не може прогодувати навіть Крим.
4. У Криму не було ніякого народного волевиявлення - суцільні фальсифікації.
Що треба робити вже зараз.
По-перше - створити координаційний медіацентр при РНБО, який би складався зголовних редакторів провідних видань, політтехнологів та спеціалістів з інформаційноїполітики, зокрема із силових структур та МЗС.
Цей центр повинен оперативно реагувати на вкидання інформації з Росії тарозробляти протоколи протидії. Також цей центр повинен планувати спеціальніінформаційні операції - безпосередньо у Росії через опозиційні ЗМІ.
По-друге, центр повинен взаємодіяти з проукраїнськими інтернет-спільнотами.Однак давати прямі команди щодо публікацій буде шкідливо для загальної справи.Представники центру мусять або самі бути лідерами громадської думки, або матидружні стосунки з такими лідерами - журналістами і блогерами.
Далі можна буде розставляти акценти у мережах, створювати на базі спільнот"троль-сотні". Цей підхід є гібридним - не настільки централізованим,як у Росії, але й не настільки аматорським, громадянським, який переважає заразв Україні.
Слід використовуватинетрадиційні засоби впливу на територіях, де наші медіа недостатньо присутні: вокупованому Криму та у захоплених російськими терористами районах Донбасу.Необхідну інформацію можна запускати через спілкування з місцевими жителями тачерез радіомережі на зразок zello.
По-третє, Україна повинна протидіяти пропаганді у закордонних ЗМІ. Потрібнопостійно наголошувати на небезпеці перетворення Росії на неофашистську державу,на тому, що вона не зупиниться на агресії проти України, а піде на захід.
Для "старої Європи" вагомим аргументом буде те, що збитки відсанкцій є тимчасовими, а небезпека створення вогнищ нестабільності з потокамибіженців та наркотичним трафіком буде постійною, якщо не зупинити Росію нанинішніх кордонах і не змусити її залишити Крим.
Треба також переконувати виборців у країнах ЄС не голосуватиза ультраправі сили на виборах до Європарламенту, адже вони є союзниками Росіїу Європі.