Початок зупинення податкових накладних, що далі?

Як не запевняли представники Міністерства фінансів України, що відсоток зупинених податкових накладних буде незначним, і «відсікаючи» фактори будуть спрацьовувати, менш ніж за півмісяці роботи системи, з’явилися і перші «жертви», кількість яких постійно збільшується.

І першою жертвою стали саме виробники та платники податків, які надають послуги. Чому? Да тому, що система моніторингу, по суті звіряє кількість придбаного товару із кількістю реалізованого товару в розрізі номенклатури. Звичайно, що у програми до підприємства-виробника постають певні питання - придбано було один товар а реалізується інший. Але це цілком логічно, адже виробник не займається перепродажем товару, він займається створенням нового товару із закуплених складових. А тому звичайно, що коди придбаних товарів та реалізованих не будуть співпадати.

Що ж робити при блокуванні реєстрації податкових накладних? Наскільки законні вимоги Міністерства фінансів України викладені у Наказах № 566 та 567 від 13.06.2017 року, щодо надання платником податків належних доказів, які будуть достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

Розглянемо живий приклад блокування податкової накладної підприємства-виробника (заблоковано більше 20 податкових накладних):

«За результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД: _____. Пропонуємо надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН відповідно до пункту «в» п.п. 201.16.1 п. 201.16 ст. 201 ПКУ, вичерпний перелік яких встановлено наказом МФУ від 13.06.2017 ?567 та/або Таблицю даних платника податків, яка передбачена пунктом 4 цього наказу.».

А тепер до того, наскільки вимоги такої квитанція відповідають вимогам чинного законодавства.

Пункт 201.16. ст. 201 Податкового кодексу України визначає, що у разі зупинення податкової накладної, платник податків має право протягом 365 днів подати: письмові пояснення та/або копії документів.

Ця ж норма містить і вимоги до квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної, а саме, поміж іншого квитанція повинна містити пропозицію подання пояснень та копій документів (п.п. «в» п.п. 201.16.1. п. 201.16. ст. 201 Податкового кодексу України).

Тобто в Податковий кодекс України чітко визначає, що подаються пояснення та копії документів.

Але з невідомих причин, Міністерство фінансів України Наказом № 567 від 13.06.2017 р., затверджує необхідність подання «інформації» та й ще за встановленою формою.

Нагадую, що Міністерство фінансів України має затвердити вичерпний перелік документів, а не форм в яких подається інформація. (останній абзац п.п. 201.16.1. п. 201.16. ст. 201 Податкового кодексу України)

Міністерство фінансів України передбачає, що ця «інформація» має відображати специфіку господарської діяльності платника податку окремо за кожним видом економічної діяльності.

Тобто фактично підприємство має розкрити свій процес виробництва, особливості своєї роботи. Іншими словами – розказати як воно працює. Але парадокс ситуації полягає в тому, що ця «інформація» може бути і не врахована ДФС України.

Звідси питання:
1. на підставі яких норм права Мінфін затверджує форму подання інформації, щодо специфіки господарської діяльності платника податків? Хто взагалі надав Міністерству фінансів України повноваження «торкатися» специфіки господарської діяльності платника податків?
2. з яких підстав ДФС може не враховувати специфіку роботи підприємства? що ДФС може не влаштовувати у специфіки діяльності підприємства? Чи може ДФС вправі вносити зміни у специфіку діяльності?

Більш того, Міністерство фінансів України, зазначає, що відносно інформації поданої в установленій формі (!?), Комісією ДФС може бути прийняте рішення про її неврахування - «якщо до контролюючого органу надійшла інформація, що свідчить про надання платником недостовірної інформації згідно з додатком до цих Критеріїв» (останній абзац п. 5 критеріїв оцінки ступеня ризиків).

Таке твердження, породжує ще ряд питань: яка це може бути інформація, від кого вона надходить, у який спосіб вона надходить, чим або ким ця інформація підтверджена, і що значить «свідчить»?. На ці питання Міністерство фінансів України відповіді не дає. Не відомо також, яким чином це рішення Комісії ДФС буде оформлюватися (адже можливість прийняття такого рішення контролюючим органом Податковий кодекс України не передбачає) і чи підлягатиме воно оскарженню?

Відсутність конкретики з цих питань, надає Комісії ДФС дуже широкі повноваження щодо оцінювання інформації та її необґрунтованого прийняття або відхилення. Фактично, платник податків, вимушений буде спростовувати будь-які домисли та вигадки Комісії ДФС, і яким чином це робити, питання залишається відкритим.

А тим часом формування податкових показників залишатиметься заблокованим. Фактично це створення ситуації ручного, штучного маніпулювання можливістю підприємства формувати свої податкові показники.

А як бути із п. 74.1. ст. 74 ПКУ, який визначає що в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, зберігається лише інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу?

Виходячи з цієї норми, інформація зібрана відповідно Наказу Мінфіну (а не відповідно до ПКУ) по суті не може зберігатися в інформаційних системах, а відтак і враховуватися комісією ДФС!

Тобто наш законодавець знов і знов створює правові колізії, забуває про наявність нормотворчої техніки та узгодженість термінології, чим створює додаткові труднощі в інтерпретації податкового законодавства платниками податків.

Такий підхід до адміністрування податків, в вкотре перекладе врегулювання цих питань на окружні адміністративні суди.

Декілька слів про  «вичерпний» перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Податковий кодекс України в останньому абзаці п.п. 201.16.1. п. 201.16. ст. 201 декларує, що Міністерство фінансів України має затвердити вичерпний перелік документів, і останнє намагається виконати цю норму, прийнявши Наказ № 567 від 16.06.2017 року.

Але що з цього вийшло!?

Дуже дивно, але і для першого і для другого випадка (які до речі досить суттєво відрізняються), передбачено один і той самий перелік документів. І навіщо було їх дублювати в двох різних пунктах? Як можна назвати ці документи «вичерпним переліком»? Це більше схоже на загальний перелік документів які взагалі можуть бути у платника податків, а тому слово «вичерпний» в даному випадку є зайвим, та таким що не відповідає дійсності.

Ставити у провину Міністерству фінансів України створення такого, м’яко кажучи, дивного «вичерпного переліку документів» важко. Адже в даному випадку саме законодавець скоріше всього не врахував, що складання такого переліку, так би мовити на усі випадки життя – фактично нереально. А тому ми і маємо такий Наказ, майже ні про що.

Повернувшись до зупинення реєстрації податкової накладної підприємству-виробнику, що ми маємо?

Виходячи з положень Податкового кодексу України, він має можливість лише:

• надати письмові пояснення з приводу того, що він є виробником, і у нього обсяг придбаного товару апріорі не може відповідати обсягу реалізованого товару;
• надати копії документів з придбання товару (сировини), та вказати, що відповідно до його виду діяльності саме з цього виробляється продукція, яка в подальшому реалізується.

Що стосується надання інформації у певній формі, то ані її затвердження, ані її подання не передбачено нормами Податкового кодексу України. А тому заповнення і подання такої форми залишається на розсуд платника податків. Але у будь якому випадку, в разі неврахування цієї інформації Комісією ДФС, платнику податків потрібно бути готовим до того, що прийдеться відстоювати своє право на формування податкових показників у суді.

Таким чином, новели в адмініструванні податків, в частині зупинення реєстрації податкових накладних, не спрощують життя підприємствам які надають послуги та підприємствам-виробникам. Як будуть розвиватися події по інших категоріях платників податків, покаже час. Сподіваюся, що наш законодавець у найкоротший час, та з мінімальними втратами для платників податків, все ж таки знайде можливість дотримання справедливого балансу який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів, вимогами захисту права власності, засобами, що використовуються, та цілями, які повинні бути досягнуті.