Минулого тижня Президент України звернувся до Парламенту зщорічним посланням про внутрішнє і зовнішнє становище України.
Хотілося б вірити, що не тільки до Парламенту, а й довсього українського суспільства.
Тому, що цей парламентський виступ чітко нагадував програмумайбутнього кандидата в Президенти, якому важливо зрозуміти, яка реакціядепутатів і виборців буде на його пробні тези.
Як завжди, в посланні Президента багато уваги приділенозовнішній і внутрішній політиці в країні. І, на жаль, не дуже багато увагидісталося соціальному та економічному розвитку України. А, адже без потужноїдержавної економіки ні рівень життя людей в суспільстві не підняти, ні шанованув світі державу не побудувати.
Президент очікує, що в 2020 році зростання українського ВВПстановитиме 4%. Для країни, чий поточний рівень державної економіки становитьмізерні, для сучасного світу, 90 млрд доларів (в 2012-му році ВВП України досяг182 млрд доларів, а, наприклад, вартість компанії Apple більше 500 млрд доларів),щорічне зростання в 4-и відсотка з сьогоднішнього рівня - це топтання на місці.Це не економічний розвиток, це кероване маніпулювання колоніальними ресурсами.З таким же маніпулюванням рівнем життя переважної більшості українців.
Але, навіть, досягнення цього, передбачуваного 4% зростанняекономіки, неможливо домогтися одними розмовами про розвиток економіки. Якщо,її дійсно не розвивати. А, якихось системних дій, за роки нинішньої влади, щодозмін в економіці, так і не відбулося.
Українська економіка, як була 10-15 років тому, так ізалишилася монополізованою олігархами, неконкурентною, сировинною,низькотехнологічною і низькоінтеллектуальною системою псевдоекономічнихвідносин. Атавізмом, в сучасному світі високих технологій, радянської системи.
І, передумов до зміни ситуації, принаймні ініційованихчинною владою, не передбачається.
Складно назвати ініційовані Прем'єром Гройсманом, піднатиском Заходу, пенсійну, освітню, медичну, земельну реформи - економічнимиреформами. Це, скоріше, соціальні реформи, реформи, які можуть підвищитиСоціальні стандарти в суспільстві. Зміни, які є наслідком економічногозростання в Україні, АЛЕ НІЯК НЕ ЙОГО ПРИЧИНОЮ.
Якість освіти, медичного обслуговування, турбота про літніхлюдей, що вийшли на пенсію, стануть можливими і сучасними тільки тоді, коли дляцього складуться економічні передумови в Україні. Інакше, при такому рівніукраїнської економіки, ці всі, перераховані вище реформи, так і залишатьсягучним, але неефективним піаром влади.
Неможливий розвиток економіки України без кардинальних змінв її структурі бюджетоутворюючих галузей. Поки провідними галузями економікиУкраїни залишатимуться латифундистське сільське господарство, олігархічнаметалургія та енергетика, допотопне машинобудування ... Галузі, де ключовезначення має наявність, а головне - вартість ресурсів. До тих пір, ценеконкурентне середовище розвиватися не буде.
Поки в Україні не відбудеться деолігархізація монополізованихбюджетоутворюючих галузей. Поки в структурі економіки не почнуть з'являтисягалузі з сучасними технологіями, високим рівнем інтелектуальної складової, івисококонкурентним середовищем, ефективного економічного розвитку в Україні невідбудеться. Ми так і залишимося колонією, яка продовжить задешево поставляти багатінаціональні ресурси в провідні світові країни-метрополії. Колонією, звідповідним рівнем економічного і соціального розвитку.
Сьогодні, в Україні, передумови для розвитку високотехнологічнихгалузей економіки є. Більш того, деякі з них намагаються розвиватися. Чи незавдяки, а всупереч.
Це, наприклад, IT-сектор, це окремі осередки сучасноїмедицини і освіти, це високотехнологічне машинобудування і електроніка. Але,це, сьогодні, більше ініціатива бізнес-середовища, ніж системна і продуманаполітика нинішньої державної влади.
А влада, замість того, щоб цю ініціативу підхопити, ізробити державною політикою, всіляко цю ініціативу блокує, тому, що це настаєна інтереси олігархічних кланів.
І, так буде до тих пір, поки в Україні не зміниться системавлади, поки не буде замінена діюча олігархічна суспільно-економічна формація.