Соціальна політики в Україні - це політика соціального застою?!

Соціальна політики в Україні будується на певних міфах, що спотворюють дійсну картину соціального стану працівників найманої праці. В Україні відсутня системна соціальна політика, а лише домінує стихійна роздача грошей, не підкріплена економічним зростанням, що в результаті призводить до падіння реального рівня життя громадян. Владою навіть не виконуються ті "архаїчні" соціальні зобов'язання, які так часто декларуються.

Ми не маємо рівноправного соціального діалогу за участю держави, роботодавців і профспілок. Держава тільки імітує соціальний діалог, запрошуючи для освячення своїх рішень з соціальних питань, виключно лояльних до неї недержавн их організацій, які найчастіше не мають ніякого відношення до соціальної тематики.

Дії влади абсолютно не піддаються жодній логіці в цьому плані. Ніяких екокоміч них розрахунків і прогнозів в проведенн і соціальної політики немає. На сьогодні ми навіть спостерігаємо згортання соціальних програм, коли маємо узаконене право Кабміну, самостійно визначати обсяги соціальних виплат, в суперечь положень Конституції України.

Основою реальної соціальної політики має бути реальний споживчий кошик - розрахунковий набір, асортимент товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім'ї. Що можна говорити про нього, акщо його розмір вимірюється ст аном проживання людини на ... 2000 рік. Його складова мала перегладатися кожні 5 років, але цього не робиться. Вартість життя за цей час змінилася кардинально. Достатньо сказати, що одн і комунальн і послуг и перевищує вартість усього «кошикового переліку»!

Оскільки прожитковий мінімум, який є основою усіх рохрахунків держави при визначенні соціальних виплат, визначається таким споживчим кошиком, то ми вважаємо, що  такий с поживчий кошик українця - це норматив голоду.

У 1941 році, під час Великої вітчизняной війни, пайок для німецького військовополоненого, що містився в сталінських таборах, був майже вдвічі більше, ніж норми харчування українців, виходячи з нинішнього споживчого кошика. Ось і в иходить, що українці до цих пір жив уть в тяжкі воєнні роки??!

З 1 січня прожитковий мінімум в країні підвищили до 1073 грн, до жовтня 2012 року його планують збільшити, аж …. на 61 гривню. І це Уряд ставить собі в величезну заслугу...

Але чого вартий цей прожитковий мінімум? Свого часу профспілки проводили експеримент: п'ятеро людей пробували прожити, тобто харчуватися і одягатися, за такий прожитковий мінімум. Це й експеримент провалився, ніхто й місяця не зміг прожити на ці гроші.

За підрахунками профспілок собівартість споживчого кошика (або набору) з урахуванням цін, має складати близько 2000 грн. Тобто, це і є реальна межа бідності.

Для правильних розрахунків потрібно, в першу чергу, враховувати науково обгрунтувати мінімальні біологічні, комунально-побутові, соціальні та культурні потреби людини. Крім того, потрібна постійна індексація прожиткового мінімуму з урахуванням реального коливання цін на споживчому ринку. До речі, це і передбачено відповідним законом, але він не виконується.

За 2011 рік, в Україні значно посилилося соціальне розшарування, значно збільшилася кількість громадян, яких за міжнародними нормами соціальної оцінки можна вважати бідними. За деякими даними в 2011 році бідним и можна вважати приблизно половин у населення. Ще 40% населення відчувають страх, що ось-ось опиняться в категорії бідняків. У той же час, більше 2/3 національного багатства зосереджено в руках десь сотні сімей.

Така соціальна політики схожа з політикою соціального расизму? ! Коли для багатих створюються усі умови, а бідні все більше і більше обкладаються все новими і новими підвищеними платежами.

Об'єктивно, - на фоні, так би мовити, офіційного зростання економіки життя простого українця, з часом, все гіршає . Всі ті кроки, щодо мізерного підвищення пенсій та зростання заробітної плати, практично з'їдаються зростанням цін, тарифів та інфляцією. Життя в Україні дорожчає втричі швидше, ніж ростуть доходи населення .

Справжня соціальна політика, а не "соціальна міфологія", може існувати тільки за умови активної позиції громадянського суспільства. Спектр проблем в суспільстві надзвичайно великий. Тому важливо розвивати інститути громадянського суспільства, які мають стати реальними, самостійними і незаангажованими в своїй діяльності.

Аби залучити громадськість до реального соціального діалогу з владою незалежні профспілки та інші активні громадські організації проініціювали створення Громадської Палати України, яка має стати основою розбудови повноцінного громадянського суспільства і ставить перед собою мету об'єднати зусилля усіх громадських організацій в спільний солідарний рух і почати втілювати єдину програму, націлену на виведення країни з політики соціального застою.