Здавалося б в Україні є соціальний діалог, вірніше є такийзакон, яким це питання має регулюватися. І закони, які зачіпають інтересинаселення, мали б узгоджуватися з соціальними партнерами. Але в країні не все відбуваєтьсятак як треба, закони пишуть як піар, скоріше для теорії, а не для покращенняжиття людей.
Ось так і з проектом Трудового кодексу виходить, який самостійнонаписав народний депутат М.Папієв та про який соціальні партнери взнали лишетоді, коли його було подано до Верховної Ради України. Але й це б не так було бпогано, як би це було дійсно направлене на користь людям, адже пан Папієв, якийколись очолював Міністерство соціальної політики, як ніхто знає усі проблемирегулювання трудових відносин.
Ось і виходить, що вирішення проблем людей це одне, а діїдепутатів це зовсім інше. Адже не даремно в народі кажуть, що посадове крісло визначає свідомість людини. На якому кріслісидить посадовець ним він і думаю.
Коли людина приходить до влади, вона все робить аби стриматизростання соціальних страндартів, загальмувати їх впровадження, а якщо в опозиції, навпаки, піариться за їхскоріше введення, волає за індексаціюмінімальних стандартів, підвищення мінімальної заробітної плати, як цього іпотребує відповідний закон. Та тільки-но змінюється крісло посадовця, як ізмінюється його свідомість, світогляд і змінюється його риторика. Ось так вжебагато років одні й ті особистості, змінюючи свої депутатські повноваження навладні і навпаки, фактично нічого не змінюють в суспільстві. Лише відбуваєтьсяпостійне перекладання відповідальності на попередників і нічого реального неробиться, та даремно проїдаються та розкрадаються державні кошти.
Ось і виходить, що влада садовить то одну, то іншу людинуна грошові потоки, а в суспільстві нічого не змінюється, окрім того, що вчерговий раз з ’ являється з десяток нових мільйонерів, а народ знаходитьсяв постійному стані очікування позитивних змін.
Така чихарда понад шість років відбувається і з Трудовимкодексом України.
Наразі ми маємо, коли три колишніх Міністра соціальноїполітики за різних часів (М.Папієв, Л.Денісова, Н.Королевська), зібравшись, тепер вже як народні депутати, в одному Комітеті Верховної Ради і нинішній Міністр соцполітикип. Розенко, об ’ єдналися разом в справі лобіювання,відтепер вже спільного, проекту ТКУ через ВРУ.
Ось і дожилися, коли колишній Міністр, нині опозиційнийнародний депутат, є автором ТКУ, інший колишній міністр, як голова Комітету ВРУвід коаліції, при підтримці іншого колишнього Міністра, тепер теж народногодепутата від опозиції, за сприяння нового Міністра від Коаліції фактичноосвятили на Комітеті ВРУ прийняття антинародного Трудового кодексу. І до чоготут соціальні партнери невідомо.
Отакий собі дієвий квартет із вищих посадовців, які врізні часи мали піклуватися розбудовою соціальної країни, про соціальні права людей, виходить, що просто вдавали,що воюють за справедливість один перед одним, поки наразі не стерлися границі між владою іопозицію.
З огляду на те, що заборгованість по зарплаті вже понад2,5 млрд. грн., безробітних вже понад 2 млн. чол., економіка в незадовільномустані, робочі міста не створються, то запропонований ТКУ, не може позитивно вплинутина процеси регулювання трудових відносин між роботодавцями і працівниками. Вонияк були, здебільшого «тіньовими», такими вони і будуть залишатися надалі.
А відомо, що тіньовимй сектор економікискладє понад 60%, і те що від цьогостраждає бюджет країни, пенсійний фонд, мало кого хвилює, адже досить отриматикредити від МВФ, підняти вартість долара в три рази, відповідно формальнозбільшити показники бюджету, при заморожуванні мінімальних соціальнихстрандартів можна не думати про економіку, розвиток виробництва та підвищенння добробутулюдей.
Тому вбачається, що такі дії народних депрутатів навколорозробки та прийняття ТКУ окрім чергового піару, який відбувався при прийняттізакону про безробіття, запровадженя Пенсійної реформи нічого позитивного непринесе.
І що далі? Залишаєтьсяодне - чекаємо, коли знову влада стане опозицією, а опозиція стане владоюі тоді знову будемо сподіватися накраще?!