Системи соціальних страндартів, як цілісної системи, яка б забезпечувалавідтворення людини на біологічному рівні та забезпечувала її гідне життя в Україніне існує.
Прожитковий мінімум, як базовий соціальний стандарт, не відображає повногозабезпечення людей, він відтак досі і не став базовим.
Закон України «Про прожитковий мінімум...», який прийнято ще в 1999 роцітак досі і не запрацював. Він так і залишеється популістським.
Розмір прожиткового мінімуму, який було затверджено в 2000 році, так і не вібравв себе усі передбачені законом нормативні значення. Але й той, що є, непереглядався з 2000 року жодного разу, хочь це і передачено законом робити раз на 5 років.
Реально-існуючий рівень прожиткового мінімуму, складає лише десь 40% від повної його складової перебаченої законом,оскільки він не враховує медичні послуги, лікування, утримання дітей,будівництво, придбання та оренду житла, послуги мобільного звязку, кабельноготелебачення, інтернету, підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги,податок з громадян, тощо.
Якщо на сьогодні прожитковий мінімім розглядати у відносності до встановленої мінімальної заробітної плати,яка складає, десь 1100 гривень, то мінімальний прожитковий мінімім мав би бутина рівні 2750 гривень. Скоріше за все, такий прожитковий мінімім і є реальним на цей час, згідно існуючого законодаства.
Ось і виходить, що закон є, але він жодним чином не виконується і ніхто відповідальностіза це не несе.
Дивна річь, коли самі ж урядовці, парламентарії не виконують закони, які жсамі лобіюють та приймають. В цивілізованому світі такого просто не може бути,закон або виконують, або його переглядають чи просто відміняють.
Констуція України, її ст. 48 гарантує кожному громадянину право надостатній життєвий рівень. Але протягом 14 років соціальні страндарти так і не приведеніу відповідність з законом. Винних вцьому так і немає, як і немає впевненості в тому, що щось може змінитися накраще в цьому питання.