Набуття статусу підозрюваного в кримінальному процесі, має одне знайголовніших значень, з якого, фактично і розпочинається одна із активнішихфаз захисту.
Особа набуває статус підозрюваного, з моменту її повідомлення про підозру,затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодоякої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб,передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 42 КПК України –далі КПК).
В цій статті пропонуємо розглянути питання саме набуття статусупідозрюваного шляхом письмового повідомлення про підозру та питання про новупідозру, зміну раніше повідомленої підозри.
Повідомлення про підозру
Для початку необхідно чітко визначитисьчим є повідомлення про підозру, процесуальним рішенням, або процесуальною дією.
КПК не містить чіткого визначанняпоняття «повідомлення про підозру», однак ст. 110 КПК, чітко визначає, що єпроцесуальним рішенням, до яких повідомлення про підозру не входить. Разом зтим, ч. 1 ст. 278 КПК вказує на те, що повідомлення про підозру, у разінеможливості його вручення у день його складання вручається, у спосіб,передбачений цим Кодексом для кручення повідомлень.
Так, виходячи з ч. 1 ст. 111 КПКповідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією.
Таким чином, повідомлення про підозру єпроцесуальною дією, яка спроваджується складанням письмового повідомлення пропідозру і до якого законодавець встановив певні вимоги.
Письмове повідомлення про підозру
КПК встановлює конкретний зміст письмового повідомлення про підозру, тобто,з чого повинно складатися таке повідомлення та коло осіб, які мають правоскладати таке повідомлення.
Так, повідомлення про підозру має містити такі відомості:
1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення;
2) анкетні відомості особи (прізвище, ім’я, по батькові, дату та місце народження,місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру;
3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюєтьсяповідомлення;
4) зміст підозри;
5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якогопідозрюється особа із зазначенням статті(частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненніякого підозрюється особа у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, атакож інших суттєвих обставин, відомих, на момент повідомлення про підозру;
7) права підозрюваного;
8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення (абз. 2 ч. 1 ст. 277КПК).
Вказано норма Закону є імперативною,однак, нажаль, КПК не містить положень про правові наслідки відсутності хоча бодного із вищезазначених ознак.
Вище ми прийшли до однозначноговисновку, що повідомлення про підозру не є процесуальним рішенням, а єпроцесуальною дією.
У зв’язку з тим, що повідомлення пропідозру не є процесуальним рішенням, таке повідомлення не можна скасувати абооскаржити.
Однак, які процесуальні наслідки,відсутності хоча б одного із елементів визначених в ст. 277 КПК України, длятакої процесуальної дії, як письмове повідомлення про підозру?
На наш погляд, враховуючи те, що ст.277 КПК встановлює чіткий зміст письмового повідомлення про підозру і вказує найого імперативність, а відтак відсутність хоча б одного із елементів,визначених в цій статті, у письмовомуповідомлені про підозру, таке повідомлення не повинно вважатись повідомленнямпро підозру в розумінні КПК, а тому не повинно створювати будь-якихпроцесуальних наслідків, для особи, якій воно повідомлялось.
На практиці, зазначене питання, ще однозначноне вирішено, однак, на наш погляд така позиція може мати місце.
Особа, яка уповноваженаповідомляти про підозру, значення та процесуальні наслідки
Разом з наведеним, не менш цікавим таактуальним є питання того, хто уповноважений повідомляти про підозру у відповідностідо вимог КПК України та які правові наслідки не дотримання таких вимог.
Слідчий, прокурор або інша уповноваженаслужбова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов’язананевідкладно повідомити підозрюваного про його права, передбачені статтею 42цього Кодексу (ч. 2 ст. 276 КПК).
Повідомлення про підозру має міститипрізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення (п. 1 ч. 1ст. 277 КПК), підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення (п. 8 ч. 1ст. 277 КПК).
Письмове повідомлення про підозрувручається в день його складання слідчим або прокурором (ч. 1 ст. 278 КПКУкраїни).
Якщо повідомлення про підозру здійснивпрокурор, повідомлення про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозрумає право виключно прокурор (ч. 279 КПК України).
Таким чином, з зазначених нормпроцесуального права вбачається, що повідомлення про підозру вручає та особа,яка підписує письмове повідомлення про підозру.
На практиці, бувають випадки, колиписьмове повідомлення про підозру підписується прокурором, а вручається слідчим,або підписується одним прокурором/слідчим, а вручається іншимпрокурором/слідчим.
Однак чи відповідає така практикавимогам КПК та які процесуальні наслідки тягне за собою не дотримання вказанихвимог КПК?
Це питання досить гострим стає увипадку повідомлення про підозру у кримінальному провадженні щодо окремоїкатегорії особі (Глава 37 КПК), де адвокату, депутату місцевої ради, депутатуВерховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міськомуголові повідомлення про підозру може здійснити лише Генеральний прокурор, йогозаступник, керівник регіональної прокуратури в межах його повноважень (п. 1 ч. 1 ст. 481 КПК);
Народному депутату України, кандидату уПрезиденти України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Головіабо іншому члену Рахункової палати, прокурору Спеціалізованої антикорупційноїпрокуратури, Директору або іншому працівнику Національного антикорупційногобюро України, заступникам Генерального прокурора, члену Національного агентстваз питань запобігання корупції, повідомлення про підозру здійснюєтьсяГенеральним прокурором (виконуючим обов’язки Генерального прокурора) (п. 2 ч. 1чт. 481 КПК);
Судді, судді Конституційного СудуУкраїни, присяжного на час виконання ним обов’язків у суді, Голові, заступникуГолови, члену Вищої ради правосуддя, Голові, заступнику Голови, члену Вищоїкваліфікаційної комісії суддів України, працівникам Національної антикорупційногобюро України повідомляються про підозру Генеральним прокурором або йогозаступником (п. 3 ч. 1 ст. 481 КПК);
Генеральний прокурор повідомляється пропідозру заступником Генерального прокурора (п. 4 ч. 1 ст. 481 КПК);
Передоручення таких повноважень КПК непередбачає і норма процесуального права, яка регулює дане питання є імперативною.
З наведеного можна зробити висновок, щоу випадку підписання повідомлення про підозру одним суб’єктом, а здійсненнятакого повідомлення іншим суб’єктом, наприклад, підписання письмовогоповідомлення про підозру Генеральним прокурором, а вручення такого повідомленняслідчим або іншим прокурором (який не є Генеральним прокурором, йогозаступником), як і підписання повідомлення про підозру Генеральним прокурором,а вручення такого повідомлення його заступником є незаконним, тобто таким, що небуде виповідати зазначеним вище нормам КПК.
Таким чином, якщо письмове повідомленняпро підозру підписується одним суб’єктом, а вручається іншим суб’єктом, такеписьмове повідомлення про підозру не буде відповідати вимогам п. 1, п. 8 ч. 1ст. 277 КПК, а відтак особа не може вважатисьтакою, що повідомлена про підозру, тобто не є підозрюваною.
КПК прямо не регулює питання того, хтоу випадку здійснення кримінального провадження щодо окремої категорії осіб(Глава 37) повинен (має повноваження) складати та затверджувати обвинувальнийакт, тобто чи повинен бути такий суб’єкт спеціальний за аналогією з процесуальноюнормою, передбаченою ст. 481 КПК?
Попередньо відповідаючи на це питання,автор, виходячи з загальних положень КПК та системного аналізу нормкримінального процесуального законодавства, з цього питання, а також виходячи зпрактики ЕСПЛ , приходить до висновку, що і обвинувальний акт повинен бутискладений, за аналогією з положенням ст. 481 КПК України спеціальним суб’єктом,відносно особливої категорії осіб.
Однак це питання є предметом окремого дослідженняі буде викладена автором в іншій статті.