В практиці,досить часто зустрічаються випадки, коли суди першої інстанції виносячиобвинувальний вирок, змінюючи при цьому запобіжний захід обвинувачуваним,встановлюючи строк дії такого запобіжного заходу, з посиланням на подію – донабрання такого вироку законної сили, для прикладу можна привести цитату зреального вироку: «Обрати відносно засудженого запобіжний захід у виглядітримання під вартою до набрання вироком законної сили, взявши його під варту іззали суду».
Часткове цепитання освітлено в п. 9 листапідголеного на підставі Постанови пленуму ВССУ № 14 від 19.12.2014 року,відповідно до якої Суд зазначив: «З метою забезпечення прав засудженого судапеляційної інстанції в разі неможливості завершення провадження в апеляційномупорядку до спливу двомісячного строку з дня ухвалення вироку судом першоїінстанції необхідно незалежно від наявності відповідних клопотань сторінкримінального провадження розглянути питання доцільності та обґрунтованостітримання під вартою. У такому випадку суд застосовує правила ст. 331 КПК до завершеннярозгляду провадження в суді апеляційної інстанції».
Разом з тим, ВССУ у вказаному Листі невисвітив та не роз’яснив інше проблемне питання: можливість виконання вироку, вчастині обрання, зміни запобіжного заходу, до набрання вироку законної сили.
Так, п.п. 4 п.1 ч. 4 ст. 374 КПК України встановлює, що у резолютивній частині вироку, судможе прийняти рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, втому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Однак необхідночітко розмежовувати такі поняття, як «винесення рішення» і «виконання рішення»,так як передбачаючи можливість винесення такого рішення (п.п. 1 п. 1 ч. 4 ст.374 КПК України) законодавець не передбачив можливість виконання такого рішеннядо вступу вироку в силу та передбачив можливість виконання вироку суду вжепісля вступу такого рішення суду в законну силу.
Питання порядкувступу вироку в силу, регулюється положеннями ст. 532 КПК України.
Відповідно доположень ст. 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухваласлідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної силипісля закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом,якщо таку скаргу не було подано.
У разі поданняапеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законноїсили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Крім цього,законодавець чітко визначив, що може бути підставою для тримання особи підвартою та в якому порядку це вирішується (ч. 2 ст. 331 КПК України), тобтоправовою підставою для обрання такого запобіжного заходу, як взяття під варту,може слугувати лише ухвала суду, або вирок, однак який вже набрав законної силиі зазначені дії щодо взяття під варту, будуть лише слугувати не заходомзабезпечення кримінального провадження, а відбуванням покарання, визначенимсудом у відповідному вироку.
В жодній норміКПК України 2012 року, відсутнє будь-яке посилання про те, що вирок суду першоїінстанції може вступати в силу не за правилами визначеними в ст. 532 КПКУкраїни, а будь-яким іншим чином, а разом з тим в КПК України не зазначено, що якась частина вироку можевступати в силу раніше, а якась частина вироку може вступати в силу в порядкуст. 532 КПК України.
Оремо потрібнонаголосити і на Правилах внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державноїкримінально-виконавчої служби України затверджених Наказом Міністерства юстиціїУкраїни 18.03.2013 року № 460/5 в Розділі ІІ Підстави та порядок приймання уСІЗО ув’язнених і засуджених пункту 1. Підстави для приймання у СІЗО ув’язненихі засуджених підпункту 1.1. чітко визначено, що є підставою для приймання татримання у СІЗО ув’язнених і засуджених, а саме:
«1. Підставами для приймання татримання у СІЗО ув’язнених і засуджених є:
ухваласлідчого судді (суду) про застосування запобіжного заходу у вигляді триманняпід вартою або про застосування тимчасового або екстрадиційного арешту та/аборішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом;
вирок суду, що набрав законної сили , про засудження до покарання у виді позбавлення волістосовно засудженого, який не перебував під вартою;
ухваласуду про тимчасове залишення засудженого у СІЗО або переведення засудженого зарештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії доСІЗО у випадках, передбачених статтями 90 КВК та 537 КПК ;
ухваласуду про скасування звільнення засудженого від відбування покарання звипробуванням та направлення його для призначеного відбування покарання у видіобмеження або позбавлення волі.
Зурахуванням особи суд може направити засудженого до обмеження волі до місцявідбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених допозбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під варти приприбутті до місця відбування покарання.
1.2.Особи, які прямують транзитом, приймаються в СІЗО і направляються до місцяпризначення на підставі довідок-витягів з особових справ і попутних списків упорядку, визначеному законодавством. При розбіжності даних на довідці-витязі зособової справи з опитуванням особи, яка прямує транзитом, черговий помічникрозкриває особову справу, про що складається акт.
1.3.Жінки, які мають дітей віком до трьох років, можуть бути прийняті в СІЗО здітьми. Підставою для приймання жінки з дитиною є свідоцтво про народженнядитини або інші документи, які підтверджують походження дитини від указаноїособи чи право на опікунство, а за відсутності таких документів - письмоверозпорядження слідчого судді (суду), який здійснює кримінальне провадження».
Таким чином, підставоющодо прийняття у СІЗО, може слугувати лише вироксуду, що набрав законної сили (!).
Разом з тим, виносячивирок і змінюючи запобіжний захід, на погляд автора, має місце порушення правана захист, так як особа відносно якої обирається запобіжний захід, не має можливості висловити с цього приводужодної думки, адже не знає яке рішення і який запобіжний захід може винестисуд. Це також не відповідає ч. 6 ст. 22 КПК України (принципу змагальності), ч.3 ст. 26 КПК України (принципу диспозитивності), Главі 18 КПК України.
Окрім того, ВССУ усвоєму Листі чітко посилався, що питання застосування запобіжного заходуповинно розглядатись в порядку ст. 331 КПК України, яка в свою чергу насвідсилає на Главу 18 КПК України.
За таких обставин,автор вважає, що в скорому майбутньому Україна буде мати з цього приводу,негативні для себе рішенні Європейського суду з прав людини, так як насьогоднішній день, досить велика кількість осіб, які незаконно утримуються уСІЗО на підстави вироків, які не набрали законної сили.
Цікавий і той факт,що саме Міністерство юстиції України здійснює контроль за діяльністю СІЗОвідповідно до Порядку взаємодії Міністерства юстиції України з центральнимиорганами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координуєтьсяКабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України від 06 червня 2011 року № 1495/5,зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 06 червня 2011 року за №682/19420, яке в свою чергу, зобов’язано виконувати рішення Європейського судуз прав людини.
Аналогічніпитання вже вирішувались Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ): 10лютого 2011 року ЄСПЛ виніс рішення у справі «Харченко проти України», 17 січня2014 року ЄСПЛ виніс рішення у справі «Таран проти України», 02 жовтня 2014року ЄСПЛ виніс рішення у справі «Воляник проти України» та інші аналогічнихрішеннях Суду.
У вказанихрішеннях ЄСПЛ констатував, в тому числі, порушення ст. 5 Конвенції.
На думкуавтора, вказана прогалина повинна та може бути усунена, відповідним листом ВССУз роз’ясненням суддям перших і апеляційних інстанцій порядок обрання тавиконання обраного відносно особи запобіжного заходу.