Чому Україна і досі енергетично залежна
Про енергетичний потенціал України ходять легенди, і це я серйозно. Люди мало розбираються в енергетиці, для багатьох це примарне збірне явище, тим паче в Україні. Навіть для представників бізнесу, які не дотичні до питання енергетики – це «темний ліс».
Сьогодні пропоную розповісти просто та цікаво про стан, у якому перебуває український енергетичний потенціал, у якому напрямку ми рухаємось та на що країні слід звернути особливу увагу.
Що ми маємо?
Існує думка, що в Україні є вдосталь запасів для самостійного виробництва і забезпечення населення енергетичними ресурсами. Але насправді все трохи не так. Якщо чесно, то Україна пасе задніх у рейтингу найбільш енергоефективних країн світу. Попри величезні запаси енергоресурсів, ми досі залежимо від імпорту.
Давайте для об’єктивної оцінки паливно-енергетичного комплексу зробимо короткий екскурс в історію. На початок незалежності паливно-енергетичний комплекс України був одним із найпотужніших, високотехнологічних і найрозвинутіших у світі. У нас була найбільша щільність електрифікації, ми добували близько 75 млрд кубів газу, переробляли 55 млн тон нафти, тобто Україна повністю забезпечувала своїх громадян первинними і вторинними енергоресурсами.
Що пішло не так?
Незважаючи на те, що Україна достатньо забезпечена енергетичними ресурсами країна, вона вимушена закуповувати деякі джерела енергії за кордоном.
Так, минулого року Україна імпортувала 19 % нафти та газоконденсату (відсоток від використання за даними довідника "Енергетика України"), 27 % вугілля, 33 % газу, 77 % нафтопродуктів та всі 100 % атомного палива. Але чому так? Є взагалі-то декілька причин, чому з таким потенціалом Україна сьогодні посідає 28 місце у світі за рівнем споживання енергії.
По-перше, ми витрачаємо дуже багато енергії при її транспортуванні та розподіленні – понад 5 %. Наші сусіди більш ефективні й витрачають менше: Польща – 1,6 %, Румунія – 3,3 %, а Литва – 1,2 %. Ці країни не мають такого енергетичного потенціалу, але в питанні енергорозподілення – вони далеко попереду.
Наша друга проблема – Україна виробляє тільки дві третини енергоносіїв, які споживає. А могла б реально забезпечувати себе повністю. Звісно, так склалися обставини, що є досить багато підприємств, які знаходяться на непідконтрольній території. Але непокоїть і те, що навіть з тими, які знаходяться на підконтрольній Україні території, ми не можемо розібратися і зробити так, щоб вони запрацювали нормально.
Проблема третя – 30-мільярдний борг споживачів перед обленерго, які, в свою чергу, заборгували Енергоринку, а той – генеруючим компаніям. А кому вже винні останні – вугільникам чи газовикам – ніхто не знає. І цей борг – 30 млрд грн –«висить» над галуззю і всіма українцями.
Що робити?
По суті, реформа ринку електроенергії стартувала в червні 2017 року, коли був прийнятий закон «Про ринок електричної енергії». Наразі вона знаходиться в активній фазі. Але щось не виходить, бо недостатньо ввести зміни в законодавство і сидіти склавши лапки. Ми повинні щось робити. Зараз, аби оптимізувати та пришвидшити перевтілення, вирішили застосувати принцип «анбандлінгу». «Анбандлінг» – це один з ключових принципів регулювання електроенергетики та нафтогазової галузі. З юридичної точки зору, його суть полягає в тому, що власник інфраструктури може займатися діяльністю, пов'язаною з управлінням такою інфраструктурою (транспортування чи зберігання ресурсів), але не може одночасно бути суб'єктом суміжного ринку – продавати або виробляти ресурси.
Серед інших загроз:
– затримка закупівлі програмного забезпечення «Укренерго» та «Енергоринком» для повноцінної роботи всіх складових ринку електроенергії;
– відсутність узгодженого механізму погашення боргових зобов’язань на ринку електричної енергії;
– невмотивована затримка в ліквідації перехресного субсидіювання.
Чи ми впораємось – питання відкрите. На мою думку, необхідно не забувати про альтернативні види енергії, яких реально з кожним днем стає дедалі більше, вже навіть у Чорнобилі планують побудувати величезну сонячну електростанцію. Ну і звісно, привернення уваги інвесторів. Бо реально потенціал є, немає лише коштів його реалізувати.
Потрібні реальні інвестори, які будуть зацікавлені у виробленні електроенергії в Україні й транспортуванні її до Європи. Вони тотально замінюватимуть обладнання на нове з ефективними очисними системами.
Крім того, у європейців є інший інтерес. Високорозвинені країни – розумні. Вони намагаються по максимуму вивести зі своєї території об’єкти промисловості. Сьогодні у Великій Британії, Франції, Німеччині немає жодного хімічного, металургійного виробництв – усі вони вже в Індії, Китаї, Пакистані. Зараз вони думають, як вивести і виробництво електроенергії. І для нас це шанс – як для енергетики, так і для країни в цілому. Буде ставитися нове обладнання, модернізуватися система, ремонтуватися мережі. Енергетика стане базою для розвитку економіки.
І знову все впирається у підтримку, супроводження та забезпечення нормального клімату для інвестування та ведення бізнесу, яке, в першу чергу, розпочинається з юридичних аспектів, реєстрації, податкових та митних питань, юридичного супроводження. Для того, аби у інвесторів не виникало ані проблем, ані зайвих питань, слід звертатись до спеціалістів, які вже мають міжнародний досвід, а також практику юридичної підтримки і супроводження енергетичних холдингів та корпорацій.
