Реформування інституту адміністрування податкового боргу: міжнародний досвід

З метою покращення стану публічних фінансів в Україні існує потреба у вдосконаленні інституту адміністрування та погашення податкового боргу, адже аналізуючи чинне законодавство чітко вбачається, що в питанні стягнення заборгованості держава є навіть в суттєво гіршому становищі, аніж приватний виконавець.

Таке вдосконалення може бути у двох площинах:

1) упередження виникненню податкового боргу;
2) ефективне стягнення податкового боргу.

Інструментами вдосконалення повинні стати:

1) законодавче реформування;
2) подальша ефективна імплементація та правозастосування;
3) налагодження та відпрацювання внутрішніх процесів.

Щодо протидії виникненню та накопиченню податкового боргу. Наразі світова практика та досвід успішних країн з огляду на рекомендації Казначейства США, Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) в питанні адміністрування податкового боргу говорить про те, що ефективним є не акцент на «колекторську» діяльність з боку податкових органів, а робота «на упередження».

Остання повинна полягати у:

• розробці та імплементації загальної стратегії упередження виникненню та адміністрування податкового боргу;

• аналітичній діяльності через ІТ-рішення щодо виявлення причинно-наслідкових зв’язків виникнення податкового боргу;

• застосування конкретних заходів упередження виникнення податкового боргу з урахуванням специфіки платника податків;

• розробки специфічних попереджувально-забезпечувальних механізмів;

• створення / налагодження окремої автономної функції в цьому напрямі та оснащення спеціального підрозділу ДПС України;

• належне інформування платників податків, комунікація з ними тощо.

Наразі в ДПС України є ІТ-система, за допомогою якої здійснюється аналіз платників податків та ризиків, проте актуальним є створення нової ефективної та сучасної автоматизованої системи з управління (у т. ч. превентивного) податковим боргом, яка дасть змогу:

• належно групувати платників податків на основі, до прикладу, залежно від суми та терміну виникнення, тощо;

• сегментувати підходи до платників податків (індивідуалізація);

• прогнозувати податкову поведінку платників податків та події з досить високою точністю;

• використовувати підходи до управління податковим боргом, які ґрунтуються на оцінці ризику.

• імплементувати рекомендацій Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) щодо управління податковим боргом.

Механізм відстрочення / розстрочення податкових зобов’язань повинен стати звичайним сервісним явищем. Останнє повинне реалізовуватись, якщо платник податків зможе належним чином довести існування тимчасових фінансових труднощів, а також необхідність отримання допомоги з боку держави з метою повернення у встановлені строки відтермінованих сум грошових зобов’язань за допомогою такого механізму. При цьому, ДПС України та її територіальні підрозділи при наданні такого сервісу повинні зважати на принцип рівності платників податків, дотримання норм економічної конкуренції, податкову дисципліну, ризики виникнення збитків у зв’язку з існуванням інших майнових зобов’язань боржника тощо.

Щодо ефективного стягнення податкового боргу. Перш за все законодавцю необхідно визначитись з концепцією – чи саме ДПС України та її територіальні підрозділи є виконавцями рішень по стягненню податкового боргу фізичних осіб, чи така функція віддається державним виконавцям, а також чи можуть керівники таких органів приймати рішення по стягненню коштів юридичних осіб в рахунок погашення їх податкового боргу за самостійно задекларованими податками. Якщо законодавець обере таку концепцію, що загалом відповідає світовій практиці (окрім місцевих податків), то податкові органи повинні бути наділені повноваженнями та інструментами щодо погашення податкового боргу юридичних осіб, як у виконавчої служби.

Очевидним та нагальним є необхідність спрощення процедури стягнення податкового боргу, з урахуванням балансу інтересів держави, пов’язаних із наповненням бюджетів та збереженням підприємств. Наразі така процедура є досить складною та неефективною. До речі, кожен захід процедури погашення податкового боргу супроводжується отриманням судового рішення (у т. ч. стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу за грошовими зобов’язаннями, які платник податків сам же і задекларував). Такі штучні бар’єри повинні бути прибраними.

Є і ряд інших проблем, які потребують врегулювання, такі як: 1) стягнення заборгованості по місцевих податках;

2) процедури опису майна в податкову заставу та накладення арешту;

3) статусу податкової застави (особливо актуально в процедурі банкрутства платника податків);

4) посилення відповідальності платника податків за умисне створення податкової заборгованості та відчуження майна, не описаного в податкову заставу;

5) списання безнадійної заборгованості;

6) оперативного списання коштів з рахунків боржників за інкасовими;

7) відсутності механізмів забезпечення майна за наслідками безпідставного оскарження платником податкових донарахувань з метою виведення активів;

8) продажу майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, на публічних торгах та інші.

Підсумовуючи вказане вище, наразі в Україні є актуальним комплексне та концептуальне вирішення питань роботи з податковим боргом на законодавчому рівні, а не точковий «ремонт». Після чого, власне і можлива ефективна робота щодо створення належних умов для імплементації змін та налагодження (в т. ч. автоматизація) усіх процесів на рівні ДПС України та її територіальних підрозділів.