Так, з часу розв'язання путінським режимом війни Україна не сходить з інформаційних радарів російських пропагандистів. Однак тепер пропаганда, в найгірших традиціях сталінського режиму, подається особливо агресивно. Її ціль - максимально закріпити у свідомості російських громадян образ українців як “фашистів”, “терористів”, “карателів”, котрі, начебто, прагнуть кровопролитно розібратися з жителями Донбасу, російськомовним населенням тощо. Це не відповідає, зрозуміло, дійсності, адже офіційний Київ неодноразово декларував виключно про відданість дипломатично-політичним методам вирішення конфлікту, які Кремль всіляко блокує. На жаль, це може свідчити про небезпеку нової повномасштабної агресії з боку російської армії, підґрунтя для виправдання якої і готується. Український політичний аналітик Петро Бурковський бачить аналогії з періодом приходу до влади Путіна, який зміцнився завдяки створенню власного образу “рятівника Росії” від “терористичної загрози”. Тоді це була Чечня, сьогодні така роль відведена Україні.  

В такому ключі стають зрозумілими часті викриття українських “шпигунів” російськими спецслужбами останнім часом. Схожим чином діє і диктаторський Лукашенка, що всіляко намагається втриматися при владі і обрав для таких пропагандистських цілей поляків у Білорусі. На жаль, за цим всім стоїть реальні поламані долі людей. Рівно місяць тому було незаконно затримано у Криму позаштатного кореспондента “Радіо Свобода” Владислава Єсипенка. Він займався журналістською діяльністю в рамках проєкту редакції “Крим. Реалії”, покликаного показати реальну картину життя окупованого півострова. До затриманого, проти якого було сфабриковано справу у шпигунстві, не допустили правозахисників. Натомість вибили потрібні показання під тортурами. Описане шокує, відсилаючи в часи сталінської репресивної машини: Єсипенка не тільки жорстоко били, а й катували розрядами струму, погрожуючи ще більшими розправами, якщо той не підпише потрібні ФСБ документи. Про вибиття зізнання через тортури затриманий журналіст заявив у так званому Верховному суду Криму, підконтрольному окупаційному режиму. Не менш шокуючою є історія і 64-літньої жительки Севастополя Галини Долгополової, яку, попри поважний вік, також обвинуватили в шпигунстві і присудили наприкінці березня термін у 12 років.  

До акцій солідарності з політичними в'язнями Кремля під російськими дипломатичними установами закликала Катерина Єсипенко, дружина Владислава. На заклик 10 квітня відреагували небайдужі громадяни у Лондоні, Берліні, Варшаві та Кишиніві, які провели флешмоб #FreeVladislavEsipenko і нагадали, що Крим - це Україна. 

Доля політичних в'язнів Кремля - Єсипенка, Долгополової та багатьох інших (всього близько 300 українців незаконно утримуються в Росії та на окупованих територіях) - має не залишати міжнародну спільноту байдужою, бути голосно почутою на рівні з політичною справою Олексія Навального чи інших, в рамках яких здійснюється міжнародний тиск проти агресора.