Репресії проти української мови
Я знову про мову, бо останні події свідчать, що в Україні на найвищих щаблях влади є люди, які намагаються щонайшвидше добити репресовану віками українську мову. Вони бояться, що українська мова відновиться після понад трьохсотлітніх намагань її знищити і тоді уже буде пізно піднімати питання про створення для неї конкуренції. Українська мова сьогодні, після того що з нею відбулося в історичному процесі, ще «хвора» і потребує підтримки і допомоги. Щоб це зрозуміли мої шановні співвітчизники, я рішив нікого ні в чому не переконувати, а лише надати короткий перелік тих утисків, яких зазнала українська мова за останні понад три з половиною століття. Почну з того часу, коли ще не було «возз’єднання», в Москві на українську мову дивилися як на небезпеку і розпочали боротьбу з нею.
¦1627 р. Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета було звелено зібрати книги українського друку і спалити.
¦ 1689 р. Заборонено Київській Лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу: «…к нам первее не прислав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати…».
¦ 1685 р. Скасування автономної української церкви і встановлення контролю московського патріарха не тільки над церквою, але й освітою та культурою України.
¦ 1690 р. Московський собор прокляв і засудив на знищення твори українських письменників 17ст. «Кіевскіе новыя книги» Петра Могили, К.Старовецького, П.Голятовського, Л.Барановича, А.Радивиловського та інших, бо «киевцькие кніги прелести латинськия утверждают». наклавши на них «проклятство та анафему, не точію сугубо и трегубо, но и многогубо».
¦ 1693 р. Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.
¦ 1693 р. Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону видання будь-яких книжок українською мовою.
¦ 1709 р. Указ про обов'язковість цензурування до друку українських книжок у Москві.
¦ 1709 р. Указ Петра І про категоричну заборону друку книг українською мовою.
¦ 1709 р. Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської Академії з 2000 до 161, а кращі науковопросвітницькі сили були забрані з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших.
¦ 1718 p. Спалення архівів та книгозбірні Києво-Печерського монастиря (матеріали збиралися понад 700 років), яка витримала навали монголів, поляків, татар, «…численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині,… серед добробуту і тиші полум'ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов'янських племен та царів стосувались» («Історія Русів», ст.303–304, вид.1956.).
¦ 1720 р. Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних.
¦ 1721 р. Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки «не во всем с великороссийскими сходные». Знищення Чернігівської друкарні.
¦ 1729 року вийшов указ, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
¦ Анна Іванівна 1731 р. вимагала вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке».
¦ 1763 р. — наказ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
¦ 1766 р. — суворий наказ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які видаються в московській друкарні, випробувані й затверджені синодом.
¦ 1769 р. — сувора заборона Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою та розпорядження вилучити ті букварі, що вже були розповсюджені й використовувалися.
¦ 3 серпня 1775 р. царський маніфест «Об уничтожении Запорожской Сечи и причислении оной к Малороссийской губернии» та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
¦ 1782 р. — постанова про створення спеціальної комісії для запровадження в усіх навчальних закладах Російської імперії єдиної форми навчання та викладання російської мови.
¦ 1783 р. — запровадження в Київській Академії та українських колегіях навчання російською мовою.
¦ 1784 р. — наказ митрополитові Київському й Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії, які послуговувалися українською мовою.
¦ 1785 р. — наказ у всіх православних церквах імперії правити службу Божу російською мовою.
¦ 1786 р. — наказ митрополитові Київському контролювати лаврську друкарню, щоб не було ніяких відмінностей із московськими виданнями, а в Києво-Могилянській академії запровадити в систему навчання мову, узаконену для всієї імперії.
¦1817 р. — закриття Києво-Могилянської академії, головного центру української культури.
¦ 1831 р. — скасування царським урядом Магдебурзького права (судочинство, вибори урядовців та місцева автономія були підпорядковані Москві).
¦ 8 лютого 1838 р. було ухвалено рішення про відкриття комітету внутрішньої цензури в Києві.
¦ 1847 р. — розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» в Києві, арешт і покарання його учасників. Найжорстокішого покарання зазнав Т. Шевченко — 10 років рекрутчини, із власноручним царським присудом: «Під найпильніший догляд, заборонивши писати і малювати». Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.
¦ 1859 р. — заміна австро-угорською владою української абетки латиною у Східній Галичині та на Буковині.
¦ 12 червня 1862 р. розпорядженням міністра освіти було закрито безплатні та недільні школи — останній осередок української початкової освіти для дорослих.
Нищівного удару українській мові завдав 18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв.
ВАЛУЕВСКИЙ ЦИРКУЛЯР – 18 июля 1863 г.
«Принимая во внимание, с одной стороны, настоящее тревожное состояние общества, волнуемого политическими событиями, а с другой стороны имея в виду, что обучениеграмотности на местных наречиях не получило ещё окончательного разрешения в законодательном порядке, министр внутренних дел признал необходимым, впредь до соглашения с министром народного просвещения, обер-прокурором св. синода и шефом жандармов относительно печатания книг на малороссийском языке, сделать по цензурному ведомству распоряжение, чтобы к печати дозволялись только такие произведения на этом языке, которые принадлежат к области изящной литературы; пропуском же книг на малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, приостановить. О распоряжении этом было повергаемо на Высочайшее Государя Императора воззрение и Его Величеству благоугодно было удостоить оное монаршего одобрения».
Эмский указ АЛЕКСАНДРА, 18 мая 1876 г., Эмс
В видах пресечения опасной, в государственном отношении, деятельности украинофилов, полагалось бы соответственным принять впредь до усмотрения, следующие меры:
а) ПО МИНИСТЕРСТВУ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ
І. Не допускать ввоза в пределы Империи, без особого на то разрешения Главного Управлення по делам печати, каких бы то ни было книг, издаваемых за границею на малорусском наречии.
2. Воспретить в Империи печатание, на том же наречии каких бы то ни было оригинальных произведений или переводов…
3. Воспретить равномерно всякие на том же наречии сценические представления, тексты к нотам и публичные чтения (как имеющие в настоящее время характер украинофильских манифестаций).
4. Поддержать издающуюся в Галичине, в направлении враждебном украинофильскому, газету «Слово», назначив ей хотя бы небольшую, но постоянную субсидию
5. Запретить газету «Киевский Телеграф»
б) ПО МИНИСТЕРСТВУ НАРОДНОГО ПРОСВЕЩЕНИЯ
6. Усилить надзор со стороны местного учебного начальства. чтобы не допускать в первоначальных училищах. преподавания каких бы то ни было предметов на малорусском наречии.
7. Очистить библиотеки всех низких и средних училищ в малороссийских губерниях от книг и книжек, воспрещаемых 2-м параграфом настоящего проекта.
8. Обратить серьезное внимание на личный состав преподавателей в учебных округах Харьковском, Киевском и Одесском, потребовав от попечителей сих округов именного списка преподавателей с отметкою о благонадежности каждого по отношению к украинофильским тенденциям и отмеченных неблагонадежными или сомнительными перевести в великорусские губернии, заменив уроженцами этих последних.
9. На будущее время выбор лиц на преподавательские места в означенных округах возложить, по отношению к благонадежности сих лиц. на строгую ответственность представляющих о их назначении, с тем, чтобы ответственность, о которой говорится, существовала не только на бумаге, но и на деле.
10. Закрыть на неопределенный срок Киевский Отдел Императорского Географического Общества (подобно тoму. как в 1860-х годах закрыт в этом последнем Политико-экономический Комитет, возникший в среде Статистического Отделения).
в) ПО ОТДЕЛЕНИЮ СОБСТВЕННОЙ ЕГО ИМПЕРАТОРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА КАНЦЕЛЯРИИ
11. Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского, как неисправимых и положительно опасных в крае агитаторов» [Скраю дописано: «Выслать из края с запрещением въезда в Южн. Губ. и столицы , под секретное наблюдение »].
¦ 1881 р. — заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
¦ 1888 р. — указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
¦ 1895 р. — заборона друкування українських книжок для дітей.
¦ 1907 р. — урядом зліквідовано українську періодичну пресу, конфісковано видану в роки революції (1905–1907) українську літературу, розпочалися репресії проти діячів української культури.
¦ 1910 р. — циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».
¦ «Урожайним» на репресії був 1914-й, рік початку Першої світової війни: заборона царатом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка; указ Миколи II про скасування української преси;
заборона в окупованих російською армією Галичині й Буковині вживання української мови, друкування книг і часописів українською; розгром товариства «Просвіта»; зруйнування бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка; депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.
¦ 1929–1930 рр. — арешт і суд 45 діячів української науки, літератури, культури, УАПЦ — за належність до «Спілки визволення України».
¦ 1934–1941 рр. — знищення архітектурно-культурних пам’яток в Україні, арешт і страта 80% національної інтелігенції.
¦ 1938 р. — постанова «Про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР» і посилення русифікації України згідно зі спеціальним рішенням XIV з’їзду КП(б)У.
¦ 1946 р. — ліквідація греко-католицької церкви й підпорядкування її Російській православній церкві.
¦ 1947 р. — Л. Каганович проводить нову «чистку» серед культурницьких кадрів, звинувачуваних в «українському буржуазному націоналізмові».
¦ 1951 р. — погромні статті в газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі та мистецтві».
¦ 1961 р. — нова програма КПРС проголосила політику «злиття націй» і подальше зросійщення союзних республік.
¦ 1964 р. — умисний підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР.
¦ 1978 р. — директива колегії Міносвіти УРСР про «Удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки».
¦ 1983 р. — постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови у школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки».
¦ 1989 р. — постанова пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (зрозуміло — російську) в СРСР.
¦ 1990 р. — постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.
До цього я не можу нічого додати. Кожен, хто здатний мислити зрозуміє, що після всього цього українська мова не здатна конкурувати з російською на рівних, як і людина, яку зв’язали і дуже довго били, а потім виставили на ринг проти боксера, який завжди мав привілейовані умови підготовки. Щиро надіюсь, що українське суспільство здатне захистити рідну мову хоча б на той час, поки відбудеться реабілітація віками репресованої її душі. Якщо ми зможемо сьогодні підтримати і захистити рідну українську мову, то через п’ять-десять років вона зможе сама себе захищати і бути нашою гордістю.
